«Живемо в очікуванні чогось небезпечного»

Я живу в Старогнатівці, під час війни нікуди не їхала. У мене двоє дітей, син живе в Тельманове [Бойківське], а дочка в Москві. Я живу одна, п'ять років тому чоловік помер.

До війни ми жили добре, але потім почалися обстріли селища. Це було дуже страшно і важко, все відбувалося несподівано. Була проблема з продуктами, нічого не працювало.

Раніше ми такого не бачили і ніколи не думали, що у нас можуть бути військові дії. Все літало, а ми сиділи в підвалі. Звичайно, це вплинуло на здоров'я. Нам допомагають гуманітарні організації, але все одно важко. Живемо в очікуванні чогось небезпечного.

З початку війни нам добре допомагав Фонд Ріната Ахметова. Інші організації допомагають з опаленням, дають вугілля. З Маріуполя приїжджали медики і лікували нас. Спасибі всім за те, що нас не кидають.

Мрію, щоб все закінчилося і був спокій, щоб не було страху. Раніше ми ні на які звуки не звертали уваги, а зараз щось стукне - і здається, що вже стріляють, знову починаєш хвилюватися. Дуже хочеться, щоб це все закінчилося.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/