Історії, які ви нам довірили
«Ми в страху чекали, що може влучити в будинок або в людей»
Ми живемо вдвох з чоловіком. Він підробляє, постійної роботи немає. Я сиджу вдома. Діти залишилися проживати по той бік, ми не бачимося вже багато років. Як кордон з’явився – не бачимо ні дітей, ні онуків.
До 2014 року жили стабільно, трошки краще. Спокою та миру зараз не вистачає найбільше. У 2014-2015 роках були сильні обстріли, але ми нікуди не виїжджали. Жили в страху і чекали, що може влучити в будинок або в людей.
Разом зі сусідами ховалися, коли сильно бомбили. Коли не було світла, звикали потихеньку, є піч. Але купити паливо не можемо, не вистачає грошей на продукти, ліки.
Зараз ніби затихло, але в безпеці себе не відчуваємо. Для мене найскладніше те, що я не бачу дітей роки чотири або п’ять.
Найбільше мрію, щоб настав мир і побачити дітей. До них кілометрів сімдесят, а бачити не бачимо. У нас дві дочки, три онучки, спілкуємося тільки телефоном.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
