Ворончихіна Ксенія, вчитель, Центр професійно-технічної освіти №1 м. Харкова

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року о п’ятій ранку крізь сон почула вибухи. Що це? Нарахувала 27 вибухів. Ми з чоловіком дивилися з острахом один на одного. Зателефонувала заступник директора з роботи, сказала що на сьогодні уроки відміняються – війна…

В голові плуталися думки. Що робити? Куди бігти?

Щодня дивилися новини, і з часом віра в перемогу України становилась непохитною. Люди згуртувалися. Фото харківської площі Свободи з розбитими будівлями обійшло весь світ. Наші чоловіки добровільно йшли на фронт захищати рідну землю. Волонтери допомагали старим та немічним. Жінки з дітьми ховалися в метро, в бомбосховищах. Пізніше моя учениця написала в своєму есе: «Пам’ятаю, як часто звучали тривоги. Хтось виїхав за кордон, хтось лишився у Харкові. Ми з мамою жили в метро майже три місяці. З нами була кішка, а в когось собака. Було дуже лячно, здригалися люди і тварини від вибухів. Плакали малі діти, а один старий весь час хрестився, щось шепотів. Мабуть, молився…»

Я теж нікуди не виїзджала з рідного Харкова за 1000 днів. І ніколи його не покину, бо тут моя сім’я, колеги, батьки мої тут поховані, улюблена робота, дорогі учні. Я вірю, що Харків вистоїть. Він, справді, незламний. А віра багатьох харків’ян робить дива!

У 2022 році я разом з колегами проводила волонтерську роботу, складаючи продуктові набори для харків’ян, які найбільше потерпали від руйнувань будинків. Тоді у мене народився такий вірш:

24 лютого 2022 року

Ми не забудемо страшний той день:

Лунали вибухи і зорі впали.

Накрила злюща тінь рубіж терен…

А на світанку міцно діти спали.

Нас ворог мріяв за три дні схопить.

Ми думали, що розум переможе,

Та «руський мір» нас рік уже бомбить,

І осоружна бійня ця ворожа.

Козацький дух звитягу нам дає,

І ми уже не ті, що вчора були.

Ми – українці! Гордість виграє!

Ми силу наших предків не забули.

Тобі не взяти Харків, Київ, Львів,

Ми вистоїмо, чуєш ти, вороже!

За вбитих наших діток і батьків

Помстимся. Сила Світла переможе!

На початку повномасштабного вторгнення ставали до лав ЗСУ чоловіки-добровольці,  захищаючи країну, де зростають їхні діти.

Лише любов тримає цей світ, нас усіх. Ця любов потрібна й захисникам! Я написала вірш про воєнне кохання.

"Дівчина-калина"

Заспіваймо про калину,

Що в лузі схилилась.

Хтось згадав свою дівчину,

Що чекать лишилась.

Як згадаю: обіймаю

Вірную дівчину…

Та тепер війна палає,

Б’юсь за Україну.

-Мій солдате, мій козаче,

Буду я молитись,

Щоб скоріш тебе побачить,

Щоб нам одружитись.

Вірю я: моє кохання

Скрізь тебе врятує.

Ти прискориш невблаганне,

Хоч рашист лютує.

Хай Господь береже наших захисників. Низький їм уклін! Щоб допомогти нашим воїнам, весною 2024 року ми, учні та викладачі, брали участь в акції  «Від серця до серця», і на зібрані кошти захисники придбали дрон. На сайті нашого закладу є фото.

Цього літа я поїхала в село під Харків. Там дівчата в клубі сплітали для наших захисників сітки, які дуже їм потрібні. Долучилася до цієї роботи і я. Це надихнуло мене  написати вірш «Пісні дівчат».

"Пісні дівчат"

Сітки в’язали для солдатів

Дівчата в клубі у селі.

Звучали їх пісні крилаті

І ширилися по землі.

Пісні про вірнеє кохання,

Про щастя й долю нелегку,

Що справдяться для всіх бажання,

Й заживемо в своїм краю.

Хай дрони в’язнуть у цих сітках,

Ми вам нав’яжемо іще.

І хай як жарко вам улітку,

Вас Мати Божа збереже!

Ми віримо у Перемогу!

Минеться шлях отой гіркий,

Коли з війни, хвалити Богу,

Повернуться захисники.

І посміхнуться поле й луки

Нарешті жаданій весні,

Щасливо заживуть онуки

На нашій звільненій землі.

Ворог хоче взяти Харків. Та цього не буде! Харків розправить свої обпалені крила, як Фенікс, і відродиться!