Пінчук Вероніка, 1 курс, Київський професійний коледж мистецтва та технологій сервісу

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шуляк Тетяна Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Початок повномасштабного вторгнення на територію України перевернув мирне життя багатьох людей. Життя українців кардинально змінилося, наше бачення світу теж зазнало великих  змін. Але суворі реалії життя не зможуть зламати наш народ!

Війна торкнулася кожного з нас…

Я з першого дня війни до сьогодення провела в Києві. Можливо, за рахунок цього мені було набагато легше, ніж тим, хто втратив домівку, змушений був покинути оселю та тікати, лишивши все, аби зберегти життя,  але мені також було лячно. Кожного дня я, затамовуючи подих, чекаю нашої перемоги. Я можу лише щиро вірити у наших захисників, в нашу націю, та молитися за кожного воїна, який стоїть на захисті нашої держави.

Кожен українець зараз має робити все, щоб йти до перемоги та наближати її.

Ввечері 23 лютого я збиралася до школи, але це був не зовсім звичайний день. Ось-ось мені мало виповнитись13 років і зі святковим настроєм я лягла спати. Проте 24 лютого 2022 року, на мій День народження розпочалося повномасштабне вторгнення до моєї Батьківщини. Вся в сльозах я запитала в мами, що ж робити… Мій герой – моя мама, навіть в той день спекла мені тортик. Після дня переживань, в підвалі, проте в затишному сімейному колі,  я святкувала свій маленький День народження. Тому для мене 24 лютого, в першу чергу – мій День народження, і за це я вдячна своїй сім’ї. Лише люди, що завжди поряд не дають мені втратити надію й віру в майбутнє. Моя сім’я – це мій любий дім, а мій дім – в Україні!

Який би не був жахливий день – є рідні та друзі поряд, що завжди підтримають та заспокоять. Поки Україна бореться, то разом ми непереможні. Доки ми дихаємо, дихає  й наша ненька Україна.

Один з моїх улюблених та яскравих спогадів про початок війни – це перше  свято 8 березня. Кожна жінка, яку я знаю, та яка ділила з нами підвал, як прихисток від постійних обстрілів, отримала квітку в той день. Можливо, то був просто тюльпанчик, але для мене – це значило значно більше. Такі дрібнички доводять мені, що моя країна ще розквітне, адже ми, українці ніколи не дамо їй зів’яти.

На сьогоднішній день, поки я навчаюсь, нас захищають наші воїни. Вони героїчно охороняють наш спокій та сон, наше майбутнє.

Щодня ми вшановуємо пам’ять загиблих через повномасштабне вторгнення, і настане день, коли захистити Батьківщину доведеться й нам. Для цього навіть під час війни мужні жінки народжують дітей – адже вони це наше майбутнє. Ми зростаємо та станемо щирими патріотами, бо в нас є живий приклад – наші героїчні захисники.

Наша історія, наша вічна боротьба за свободу та незалежність – наша гордість, гордість нашої нації.

Тисяча днів війни, де кожен день новий виклик – це наша боротьба за нашу свободу та незалежність. Душу й тіло ми положим за нашу перемогу. Моя країна – це моя мрія й моя гордість. Слава Україні! Героям слава…