У перший день війни я почула обстріли. Мене налякали вибухи, я не знала, що робити. Потім ситуація погіршувалась, і я злякалась за життя дітей. Виїжджали ми з Краматорська евакуаційним потягом. Дорогою на нас стався авіанальот. Ми всі дуже злякались. Потім обстріл нас застав в Харкові на вокзалі.

Дорогою на одній зі станцій в Чернігівській області жінки з дітьми перекривали дорогу собою, аби потяг зупинився та їх евакуювали. Вони плакали, не знали, як їм виїхати. 

Зараз я живу в Сумській області. Додому повертатись поки страшно. Сподіваюсь, що у майбутньому буде така можливість.