Мені 65 років. Ми тут, у Дудчанах, ми були в окупації. 

Завітав до нас росіянин п’яний, вимагав водку. Вони з бурятом вивели мене за двір і повели в село. Поки вели, росіянин мене вдарив, а бурят захищав, казав: «Зачєм ти отца бьеш?» 

І за допомогою бурята я втік: росіянин побачив жіночку на другій стороні, а бурят мені каже: «Бєгі, отєц». 

Тоді восени, з 2 жовтня ми дев’ять місяців були без світла. А потім, як наші дійшли до Дудчан, до другої лінії оборони, вимкнулось світло. А так - нічого, гуманітарна допомога грана. Всього вистачає, гріх скаржитися. 

Я почав сліпнути. Слава Богу, поїхав в Кривий Ріг, зробив операцію. Жінка на нервах відмовлялась їсти, лежала десять днів в лікарні. Там знайшли причину – сказали, що на нерововій почві. Звісно, пережили ми важко.

Майбутнє своє бачу тільки з Україною.