Історії, які ви нам довірили
До 2014 року ми жили добре, працювали, отримували зарплату. Усе було чудово. Було за що купити поїсти, оплатити комунальні послуги. А ось із чотирнадцятого року все почалося...
Ми живемо у своєму будинку. У нас присадибна ділянка, працювали в городі, садили картоплю, огірки й усе, як годиться. Працювали на підприємствах і в організаціях. Зараз у мене сім’я невелика, живемо з бабусею. Діти роз’їхалися хто куди. У нас син і дочка, одні живуть у Києві, інші – на окупованій території.
... Почалися обстріли, у нас в городі й на вулиці розривалися міни та снаряди. Поруч, біля нас проходить дорога в бік Курахового – я збирав осколки у відро. Коли почали розриватися снаряди, у будинку пошкодило дах. У саду зрізало всі плодові стовбури. Так ми і зрозуміли, що почалася війна. А потім почали ставити блокпости, з’явилися військові.
Я нікуди не виїжджав, постійно перебував удома. Улітку 2015 року дружину, дочку й онучку довелося вивезти в Курахове. Ми ховалися в підвалі. У мене старенька сусідка, їй 85 років у 2021 році. Вона приходила до мене, і так усі разом жили в підвалі. Ми там робили нари, ставили свічки. Електрика то була, то не було. Коли перебивали дроти, жили при свічках. Готували на вулиці на багатті.
Будинок постраждав, дах постраждала. Через будинок у сусідки завалило гараж, він був зруйнований. Це буквально п’ятнадцять метрів від нас. Мені майже пощастило, у даху тільки дірки від осколків.
Проблеми з водою, з медикаментами, одні проблеми, коротко кажучи. Пенсії дуже маленькі, у мене й дружини – мінімальна. Доводиться якось крутитися-вертітися. Дружина гіпертонік і постійно потрібні пігулки, а пігулки не одні та дуже багато, постійно аптека... Мені хотілося б жити, як раніше, щоб була можливість їздити, куди захотів.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
