«Жінки вже могли розрізняти за звуком снаряди»

Я не знаю, що вважати першим днем ​​війни. Коли стався розгін студентів на Майдані? Або в серпні 2014-го, коли мені здавалося, що все вже завершилося, і раптом повний крах надій? Для мене це травень 2014-го, коли я дізнавалася із засобів масової інформації та від знайомих, що твориться по містах, про демонстрації, акції протестів. У Новопскові проходили акції та мітинги і тих, і інших.

Коли я приїхала в гості до родичів у Новодруженськ, біля Лисичанська, почула якийсь ляскіт. Я не надала значення, думала, що двері гаражу грюкнули. А жінки, які стояли поруч зі мною, місцеві, відразу присіли. Ось така реакція! Вони вже могли розрізняти за звуком снаряди – які, хто стріляє.

У Новопскові було тихо, військових дій не було, слава Богу, нас це оминуло. До кінця серпня 2014 року я не могла відірватися від інтернету. Кожен день дивилася, куди наші вийшли, на які позиції. Я бачила це кільце, що воно стискається і війна буде закінчена. І коли цього не сталося, був крах надій, такий розпач, що я не могла дивитися новини.

У Новопскові якийсь час не було електрики, тому не було ніякого зв’язку, інтернету. Не можна зарядити мобільний телефон, немає зв’язку з рідними та близькими. Ти не володієш жодною інформацією, у вакуумі. Не працювали банкомати та банки, не було світла.