"Мені було особливо страшно, коли горів аеропорт, гинули люди"

Винокурова Анастасія, 15 років, Новопсковський газопроводський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Недовєсова Н.В.

2 червня 2014 року багато луганчан  вважають  «точкою неповернення». Для мене все почалося тоді, коли я гралася на подвір'ї зі своїми друзями, а над нами пролетів винищувач і розвернувся над будинком.

Я зрозуміла, що почалося страшне, коли пізно ввечері почула автоматні черги. Тоді на містечку заводу ОР захоплювали військову частину.

Мої батьки розуміли і бачили як працював налагоджений механізм захоплення міста. Але до останнього вірили, що все скоро закінчиться. Було дуже страшно, коли вмикали сирени, ввечері було видно вибухи й обстріли з трасуючих патронів.

Від страху ми спустилися на вулицю, щоб прибрати всі ліхтарики з сонячними панелями, щоб ніхто не бачив наш будинок в нічний час. Зранку ми почули автоматні постріли на своїй вулиці.

Взяли все необхідне, а також кішку і двох папуг. Ми вже розуміли, що не повернемося найближчим часом. Було дуже страшно їхати, особливо на блокпосту ополченців. Тато не подавав вигляду, що йому страшно, а мама плакала всю дорогу. Ми виїхали з рідного міста 14 червня. Те, що я пережила, зрозуміє тільки та людина, яка опинилася в такій же ситуації.