У війну Ольга Вікторівна залишилась сама з трьома дітьми і бабусею, ще й без роботи. В найскрутніший час їх підтримали віруючі люди. 

Я дізналась про російське військове вторгнення, коли їхала у робочому автобусі на роботу.   

Найстрашніше – це діти у холодному підвалі, заклеєні вікна, снаряди від «Градів», що літали через двір.

Моя сім'я – троє дітей і бабуся-пенсіонерка. Ми жили окремо від батька моїх дітей, і це призвело до розлучення. Я втратила роботу.

Нам не було де жити, й не було, з чого їсти. Не було навіть стола – їли на підлозі.

Найзворушливіший момент для нас був, коли приїхали друзі з церкви і привезли одяг, харчі та постільну білизну.

До війни я працювала соціальною робітницею, зараз стою на біржі праці.