Ольхович Наталія

Тарасівська гімназія Тульчинської міської ради Вінницької області, 9 клас

Вчитель, що надихнув на написання есе - Охота Галина Василівна

 Чому бути українкою – моя суперсила

Знову конкурс! Знову це тверде прохання-вимога: «Наталочко, візьми участь. Обов’язково!»  Не люблю я конкурсів чомусь. Є більш важливіші й цікавіші справи! Але тема «Чому бути українкою – це моя суперсила» мене зацікавила. Сиджу в кабінеті української мови і літератури, дивлячись у вікно, намагаюся зосередитися. Бездонна небесна блакить із кумедними хмаринами, які безтурботно пливуть у незвідану далечінь, відволікає думки. Дощить. Сумує осінь. Плаче кришталевими краплинами-сльозинами. Напроти гімназії – церква великомучениці  Параскеви,  архітектурна пам’ятка давнини, виблискує сонцесяйними золотими дзвонами. 

–      Свята Параскево, захисти, збережи мою рідну землю, молю тебе слізно, благаю.

     Повертаю погляд у клас. Усе ніби надихає на творчість: і портрети письменників, що посилають мені енергію думки, і мудрі книги на полицях, де можна віднайти «влучне», і картини та ілюстрації, що створюють позитивний настрій. Відчуваю себе українкою – суперсильною, суперсправжньою – але так важко написати про це, коли жахіття війни сковує залізною крицею  думку, спопеляє серце і душу. Душа  бореться: вона хоче добра, милосердя, гуманності, краси,  хоче спокою, благодаті і впевненості у майбутньому – мирному, радісно-усміхненому, казково-фантастичному, несказанно-щасливому.

    Чому бути українкою – суперсила? Риторичне запитання! Міркую без пафосу, символізму і величності.

Моя українська суперсила 

                                                у моїй вірі…

                                                   у моїй надії…

                                                      у моїх переконаннях…

                                                        у моїх сподіваннях…

                                                          у моїх прагненнях…

                                                            у моїй молодості…

                                                               у моїй любові…

                                                                 у моїй добросердечності…

                                                                   у моїй…

Рідна земля робить нас супер… До щему рідне подільське невеличке село Тарасівка – мала батьківщина, бо «…краще, ніж в Тарасівці, немає на Землі!».  З ним пов’язані мої найперші відчуття, найяскравіші спогади безтурботного дитинства, найпотаємніші мрії. Тут, в батьківській домівці, де «…немає заздрощів і злості», відчуваю себе спокійно, затишно і в безпеці навіть під час повітряних тривог.  Всемогутній Ангел-охоронець захищає  тарасівчан.

Я – українка, я – супернатхнення: дуже залюблена в музично- незбагненний, дивно-казковий, неповторний світ поетичного слова, воно торкає струни моєї душі ніжністю і щирістю.  Слово рідне, оповите любов'ю, музично-мелодійне і сонячно-прозоре заходить у серце, зігріває наші трохи зачерствілі душі. Я переконана, що поезія лікує душу людини особливо у важкі воєнні часи і не дає їй зсохнутися так, як листочки кактуса, що перетворилися на колючки.  Суперщаслива: відчуваю смак рідної мови – мелодійно-милозвучної, веселково-різнобарвної, калиново-барвінкової, пісенно-солов’їної моєї державної,  української.   Це неймовірна суперсила!

Я відкрила в собі за час цієї жорстокої війни супервідповідальність за свої вчинки,  супервдячність тим, кому можу хоч трішки, дещицю допомогти,  суперпіклування про рідних, близьких. Я ж бо – УКРАЇНКА.

Моя українська суперсила  – це супермрія і супервіра про щастя –  фантастичне, яскраве, бажане. Мрію  бути щасливою,  хочу, щоб щасливими були усі українці, мрію, щоб щасливими були усі люди на усій планеті Земля. І тільки від нашої відповідальності перед державою, від нашого бажання жити в мирі й злагоді, від гордості за свій народ і віри, святої віри в щасливий день незалежної  України залежить наше майбуття. Я впевнена, що світлий день для моєї  України настане. Український народ – незламний , він має  свою  мрію і, головне, свою віру!    

Я вірю в майбутнє України! Я вірю в наш народ, я вірю в мирне, щасливе майбуття! 

Суперволя моя, як українки, – прагнення свободи як найвищої цінності. Свободи у всьому – у думках, у словах, у вчинках, у правах, у рішеннях, у виборі…Ніхто у світі  не має ні малесенького права диктувати нам, суперукраїнцям, свої вимоги, свої права…ДУМАЄМО КРИТИЧНО! МИСЛИМО КРЕАТИВНО! ДІЄМО ТВОРЧО! 

Моя супервпевненість: українці – найкращі, я ж бо – УКРАЇНКА. І в цьому моя СУПЕРСИЛА!