Фесенко Даша, 10-А клас, Комунальний заклад «Харківський ліцей № 162 Харківської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе: Кучер Ольга Анатоліївна

"Війна. Моя історія"

Війна - це страшний період в історії країни й кожної людини, яка стикається з її наслідками. Моя історія пов'язана з війною в Україні, і я хочу розповісти про те, як я усвідомила ці жахливі події, як це вплинуло на мене та мою родину.

Спогади про початок війни все ще свіжі в моїй пам'яті. Взагалі я народилася в Донецьку, тому відчувала війну ще з самого малку. У 2014 році ми з сім’єю перебралися до Харкова, але й тут потім стало неспокійно. Почалася повномасштабна війна 24 лютого 2022 року. Я прокинулася від того, що батьки кричали, що почалася війна. Перші новини про збройні конфлікти та втрати життів дійшли до нас через медіа.

Спершу цей день означав для мене невизначеність та тривогу. Ми боялися за наше майбутнє. Моя родина та я почали збирати продукти й необхідні речі з вірою у краще, але одночасно нам було важко повірити, що війна дійсно відбувається в нашій країні.

Ми перебралися до бабусиного будинку під Харковом. Село завжди асоціювалося у мене зі спокоєм і затишком. Але цього разу було інакше. Відсутність інтернету та інформації зробила мене вразливою до подій, які відбувалися в інших частинах країни. Мої друзі в цей час переїжджали до інших країн, шукаючи безпечне місце, і я почувалася самотньою та відокремленою від них.

З часом ситуація загострювалася і ми почали відчувати реальний вплив війни на наше життя. Зростали ціни на продукти, що позначилося на нашому бюджеті. Багато знайомих залучалися до військової служби або добровольчих батальйонів, і ми почали хвилюватися за їхню долю. Страх і тривога супроводжували нас щодня. Згодом, коли ситуація на сході України почала загострюватися, ми разом з мамою були змушені покинути село та переселитися до міста Хмельницького. Це була важка подорож, і ми опинилися в ситуації, коли нам навіть не вистачило місця для ночівлі. Але все ж знайшли притулок у спортивній залі разом з іншими сім'ями, які теж шукали прихисток від війни. Ці події змінили наше життя радикально, на жаль, це наш гіркий досвід.

Усвідомлення важливості безпеки вплинуло на моє сприйняття світу. Війна змінила погляд на життя та цінності. Ми стали більше цінувати родину, дружбу та мирне співіснування. Втрати стали болючим нагадуванням про те, наскільки важливим є мирне вирішення конфліктів.

Зараз я повернулася знову до Харкова. Багато хто каже, що навіщо ми тут залишаємося, але я можу сказати, що ми незламні та будемо залишатися у своєму місті, поки не переможемо. У нас є сила долати труднощі, і найголовніше — ми маємо патріотів, які готові відстоювати свою країну у найважчі моменти. Україна показала світові, що патріотизм, згуртованість – це ті сили, які допомагають пережити найскладніші випробування й зберегти свою ідентичність та незалежність.