Менчинська Віра-Олександра, 10 клас, КЗ "Чуднівський ліцей" Чуднівської міської ради Житомирської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мастюк Таміла Петрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна ввійшла в усі аспекти нашого життя. У роботу, навчання, сімейні посиденьки і святкування, у розваги, у телебачення та світогляд кожного. Люди переоцінили своє життя, визначили нові цінності і пріоритети.

Та кожен українець все ще може розповісти щось таке рідне, веселе, кумедне, таке – «до війни». У мене теж є такі історії.

Чи були ви колись на пасіці? Там дзижчать трудівнички-бджілки. Там пахне медом і квітами до запаморочення. Там – завжди є робота. Сонце, ніби купає галявину і насичує мед смаком літа, який вилікує не одну осінню чи зимову болячку.

Я була на пасіці у свого дідуся, у селі Хотіївка, Чернігівської області. У нього там було дуже красиво: у вуликах завжди гуділи бджоли, поряд розташовувався город, сад і бабусина клумба, де було дуже багато різноманітних квіток.

Мама каже, що у бабусі завжди і всюди було багато квіток.

А дідусь мав дуже симпатичну прибудову біля пасіки, де він збирав мед зі стільників, над якими вже попрацювали бджоли, розливав його і звідти вони прямували на базар і до всіх родичів. За час війни це село пережило декілька прильотів. Згоріли хати мешканців, ферми та електропроводи. З хатою моїх дідуся і бабусі, в якій пройшло дитинство моєї мами, дядька і тітки, наразі все гаразд. Пасіка, на жаль на їхнє нове місце проживання не переїхала, та переїхали бабусині квітки - їх так само багато. У тому селі лишилися всі комічні і трагічні історії, що їх мама так любить розказувати мені. 

Окрім дідусевих бджіл, я запамʼятала також дідового білого коня, якого звали Каштан і який встиг покатати нас на собі. Далі його місце зайняв маленький синій тракторець.

А ще те, що в хаті була казкова піч - така красива і тепла – не дивно, що вона була почесним дідусевим місцем. Багато спогадів залишилось там - у селі, яке скоро зникне, не просто з карти, а з лиця землі - адже дорога туди вже пропала…

А чи були ви у лісі восени? Деякі дерева вже вбралися в жовте, червоне і коричневе вбрання, а інші уперто стоять зеленими. Під ними – гриби, що ховаються під голочками, листям і ґрунтом. Вони пахнуть як тільки заходиш в ліс, а якщо ще знайти декілька – радості немає меж! Чисте повітря, легка прохолода і сонце, що пробирається крізь густі крони дерев створює почуття затишку.

Хочеться побути у лісі довше, насолодитися цією природною гармонією.

Ви робили колись сніговика? Зимою, як тільки випаде достатня кількість снігу – ми бігли на вулицю з такою метою. У кожного учасника цього дійства була своя роль – один збирає першу кулю – найбільшу, другий скачує сніг в другу, третій збирає гілочки -руки та камінці-очі, рот і ґудзики, і готує моркву і буряк, а четвертий шукає відро на голову і мітлу в руки сніговій бабі. В кінці всі фотографувались і грали в сніжки.

Якщо хтось приходив в гості, і сніговик ще не розтав, то потрібно було обов’язково його показати. Бажано було ще посперечатись в кого кращий. Звісно, жартома.

А потім піти всім разом спускатись на санчатах з гірки. Я памʼятаю: ми набігаємось, накаємось, замерзнемо і прийдемо додому - пити гарячий чай.

Усі українці мають такі історії – «до війни». Ці історії вони згадують, коли переглядають архівні фото та відео, коли розмовляють з кимось про чудові пори року в Україні і просто – перед сном, мріючи і складаючи плани на «після війни».

Ми всі чекаємо цього часу, тож не здаваймось і разом до нашої перемоги!