Шкурлей Вероніка, 2 курс, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Вчитель, що надихнув на написання есе - Стефурак Роксолана Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

День 1. Мене ще нема. Десь на болотах формується сусідня держава, яка дерев’яними колесами війни вже задумала їхати по людях.

День N. Чорний день… Голодний день… Голодомор… Сусідня держава вкотре вбиває ще ненароджену мене відсутністю хліба…

Порожньохлібні очі смерть пророчать.

Смерть дуже точно обліковує жнива.

Жирує смерть. Ікони мироточать,

Щоб Україна залишилася жива (Р. Стефурак).

День N. Сибіризація українців, убивання мови, віри, культури… Холодні вагони. Мертві діти. Скалічені долі. Український Донецьк і Луганськ заселяють московитським соціальним дном. Дно пускає коріння. Це ще не війна?

День 1. 2014 рік. Мені вісім. Уже вмію читати, але в підручнику з історії ще нічого не пише про війну, яка й не припиняла вже металевими колесами давити людей. Бачу війну в батькових очах…

День N. Минуле... Багатогранне, виткане різнобарв'ям добра, любові й водночас підлості та злоби. Оминаючи перешкоди, людина повинна закарбувати їх у книзі-пам'яті та з гідністю пройти все, що руйнує світогляд і карколомно впливає на маршрут до омріяного Олімпу.

Світла набагато більше, ніж темряви. Нам потрібно добре бачити в темряві!

День 1. 24 лютого... Ранок... Такий страшний та незрозумілий водночас. Оповита туманом свідомість б'ється в замкнуті двері, щоб знайти вихід, пояснення, чому так сталося. Охопив страх, розпач, відчай. Українці, хоч і розгублені, об'єдналися, взявши до рук зброю, а в серце – молитву. Усевишній допоможе нам. Розмова з Богом тривала довго... Українці здатні прийняти виклики, стати мужніми, навіть якщо ворог підступніший і сильніший, як старозавітній мужній Давид, що вийшов на нерівний двобій із филистимлянським воїном-велетнем і переміг його, бо з ним був Господь.  

День N. Зміїїний... Неначе круки, летять ракети, дрони. Їхні страшні звуки змушують серця битися в такт із бідою. Темно-сірі хмари піднімаються увись. Огортає страх...

День N. Україна... Гинуть не тільки тисячі військових, але й мирних. А що таке мир??? Кров ллється рікою. Буча, Ірпінь, Гостомель… Моторошні картини постають перед очима. Неначе у фільмі, зринають кадри про війну...

День N. Маріуполь… Зранений, втомлений, спустошений. Авіаудар ворога по пологовому будинку. Драмтеатр, де сотні сердець в одну мить зупинилися. Крик, розпука, безпросвіток. Земля аж стогне, бо вкрита невинно вбитими дітьми, які тільки почали пізнавати дитинство, юність. На жаль, лютий лютує люто… І це не тавтологія!

День N. А ви бачили???  Промінь світла зайшов у підземелля Азовсталі – місце стійкості та віри. Воїн став променем і вижив...

День N. Одеса... Великдень... Свято Воскресіння й радості зупинила ракета, влучивши в житловий будинок. Загинули сім’ї, маленькі діти. Чорна хмара огорнула місто, як той смертельний купол – і все наповнилося смутком. І таких убитих Одес багато в Україні. А ви чули??? У тиловому місті Івано-Франківщини, в Коломиї, ракета вбила маленького хлопчика…

День N. Ворог намагається втопити Херсон. У нього майже виходить. Смерть напилася еліксиру молодості й з новою силою жартує з Хароном – зловила хвилю Каховської ГЕС…

День N. Охматдит… А кого ще не вбили в серці України? Жінок? Дітей? Правильно! Тих, кого й так укусило за долю життя.

Порожні очі… Душі лисі…

У серці мами сотні списів…

Летить біда у ціль навмисно

І тисне… Тисне! Тисне!!! (Р. Стефурак).

1000 днів війни – це 1000 днів страху, безнадії, радості, віри і знову страху. Ворог шаленіє й стрілами ракет, дронів вбиває людей, дітей і мрії, які дуже хотіли жити!!!

Війна з дерев’яних розвалених коліс пересіла в міжконтинентальні ракети, танки, літаки, дрони… Але найстрашніше те, що в неї уранове серце… Вона хоче випити Дніпро і з’їсти  Говерлу… Вдавиться???

Сьогодні. Війна задумала полетіти в Космос…

Вона не знає, що живе там Бог...

Йому вже вривається терпець…