Братишко Софія, 9 клас, Чернігівська гімназія №34

Вчитель, що надихнув на написання есе - Казьмірова Юлія Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року мій звичайний світ перевернувся догори дригом. Як і більшість українських дітей, опинилася у вирі подій, які кардинально змінили моє життя… Ми з сестрою виїхали до Чехії. Не погоджувалися залишати рідний Чернігів, бабусю, своїх друзів, хоча й було дуже страшно… Але дорослі вирішили за нас. У Чехії чекала мама, але радість від зустрічі швидко змінилася тугою за рідною домівкою.

Нове життя було сповнене контрастів: знайомство з іншою культурою, спілкування чеською мовою, цікаві нові друзі, але … постійні думки про Україну та рідних, які залишилися на Батьківщині.

Рік, проведений за кордоном, став нестерпним випробуванням. Зрозуміла, наскільки важливі для мене сім’я,  друзі, рідний дім та як сильно сумую за тим, що наповнювало життя протягом чотирнадцяти років. Коли нарешті настав час повертатися додому, я відчула неймовірне полегшення. І це тоді було найщасливіше пережите відчуття, яке виринає час від часу зараз, але вже зі спогадів.

Здавалося інколи, що втрачаю свідомість від самої лише думки, що знову побачу рідні краєвиди, знайому до дрібниць вулицю, своїх сусідів, переступлю поріг бабусиної оселі, відчую міцні обійми близькою для мене людини.

Ця війна навчила мене цінувати кожен день, кожну мить, проведену зі своїми близькими, показала, наскільки сильним може бути людський дух та як важливо допомагати один одному в скрутну хвилину. Вірю, що наша країна обов’язково переможе, ми зможемо відбудувати все, що було зруйновано, адже навчилися цінувати те, що раніше сприймали як належне.