Таратайко Вероніка, 1 курс, Комунальний заклад "Криворізький фаховий медичний коледж ДОР"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Вишивана Інна Сергіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Моє життя поділилося на “до” і “після” того, як почалася війна. Перші сто днів стали випробуванням для моєї сім’ї, особливо для мого брата Владіка, чий шлях виявився надзвичайно складним. Коли почалися перші дні війни, наша сім’я збиралася щовечора, намагаючись знайти спокій у єдності. Але цей спокій тривав недовго. Владік, мій старший брат, мав свою місію - він з перших днів розумів, що мусить бути там, де важко, де його допомога має значення.

Спочатку ми не могли навіть уявити, яким складним стане його шлях. Але він завжди казав, що сильний духом і готовий до боротьби.

Кожного разу, коли ми отримували новини від нього, я не могла перестати думати, наскільки важко йому. Під час розмови ми чули в його голосі і втому, і незламну віру. Брат розповідав про умови, в яких доводиться перебувати, про холодні ночі й безсонні чергування. Але він завжди додавав, що він не один: навколо люди, які діляться з ним хлібом і підтримкою. Він часто говорив про побратимів, які стали йому другою сім’єю, і це надавало нам сил.

Ми пережили дуже багато. Щодня з нетерпінням чекали будь-яких новин, молилися за його безпеку і намагалися жити, тримаючи в серці надію.

Одного разу він розповів, що разом зі своїми побратимами потрапив під жорстокий обстріл. Це був важкий бій, і один із його товаришів отримав серйозне поранення. Мій брат не міг залишити його і, попри загрозу власному життю, виніс побратима на руках у безпечне місце. Після цього він отримав серйозну грижу, яка довгий час не давала йому спокою і змусила лягти до лікарні. Чи думав він, що в цей момент змінюється його майбутне? Він познайомився з медсестрою на ім’я Женя. Вона доглядала за ним із такою турботою, що між ними швидко виникло те, що на війні вважається рідкістю - справжнє почуття. Війна звела їх разом, а обставини лише зміцнили їхню прив’язаність.

Зараз вони поруч один з одним, і на полі бою, і в тилу. Женя стала не лише його підтримкою, а й членом нашої родини.

Я пишаюся своїм братом не лише за його сміливість, а й за те, що навіть у найтемніші часи він знайшов у собі сили любити, цінувати і захищати своє кохання. Їхня спільна історія надає нам всім віру і впевненість, що навіть у найбільш складні часи завжди є місце для тепла і близькості. Для мами й тата ці 1000 днів стали справжнім випробуванням. Мама молиться за нього щоранку, а тато знаходить розраду в тому, що виховував сина з такою силою і стійкістю. Щоразу, коли ми чуємо його голос, хоч на кілька хвилин, ми знаємо, що він бореться не тільки за себе, а й за нас, за нашу країну.

Ці 1000 днів стали для нас важким випробуванням, але вони також показали нам, що любов і надія можуть існувати навіть там, де панує війна. Влад та Женя - це наша сила і приклад того, як важливо залишатися людяними, незважаючи ні на що.

Ці 1000 днів стали не лише випробуванням для нашої родини, а й уроком стійкості та надії. Я впевнена в наших військових, у їхній відвазі та рішучості. Вірю, що скоро засяє сонце, і на нашій землі знову почнуть розцвітати поля пшениці, а соняшники радісно зацвітуть на полях України. Ми зможемо відновити те, що було зруйновано, і знову відчути смак життя без страху. Але ми знаємо, що біль і смуток завжди залишаться в очах тих, хто пережив війну, у тих, хто втратив своїх близьких, у тих, хто віддав своє життя за нашу свободу. Ми завжди пам’ятатимемо про їхні жертви і відданість. Слава Україні! Героям слава! Наша віра, наша любов і наша сила допоможуть нам відбудувати нове, мирне майбутнє.