Ми з міста Нікополь. Дуже складно кожен день, бо кожну ніч нас обстрілюють, але дякувати Богу, у нас все добре. Ми зараз переїхали до дочки – тут спокійно. Тепер просто навідуємося додому.
В перший день війни я вся була в сльозах. Було дуже тяжко, і до сих пір дуже тяжко. Психіка порушена. Спочатку взагалі не вірила. Моя дочка з чоловіком почали переїздити в інший район, до бабусі. Я їй говорила, що не потрібно цього робити, що це неправда, цього не може бути.
Шокує, що вбивають та катують хлопців таких молодих. Розстрілюють просто за слова «Слава Україні!»
Їхати нікуди не планую. Впевнена, що все буде добре. Вірю, що скоро все це скінчиться. Живу думками про нашу перемогу.
В моїй родині нічого не змінилось, тільки здоров’я погіршилось. У всіх проблеми з психікою. Приміром, я на антидепресантах уже пів року.
Сподіваюсь, що до кінця літа війна скінчиться. Майбутнє бачу радісним. Україна буде розквітати, і діти будуть рости без війни.
