24 лютого я була вдома. Мене розбудили телефонним дзвінком і сказали, що почались вибухи. Потім ми і самі почули вибухи. Спочатку ми виїхали до Дніпра, потім на Закарпаття – там жили три місяці.

Вразила жорстокість країни, яка на нас напала. Солдати, які виявились нелюдами, їхня ненависть до нас. Взагалі незрозуміло, що вони тут роблять.

Багато людей об’єднались. Багато є фондів, які надають допомогу. Я не очікувала, що кожен, хто потребує, може отримувати допомогу.

Зараз ми просто в очікуванні, коли почнемо жити. Я чекаю нашої перемоги. Коли це відбудеться, не знаю. Просто чекаю на перемогу. Просто хочу, щоб було безпечно, щоб моя дитина росла, а у неї над головою не літали ракети. Хочу бачити мирну авіацію у нашому небі.