Пазюра Поліна, Новодмитрівський ліцей.

«Війна» – це дуже страшне слово, воно не несе нічого хорошого, доброго, навпаки, тільки страх, відчай та смуток. Коли я чую слово «війна», в пам'яті підсвідомо з’являються фрагменти, пережиті мною тоді, в минулому.

Мені було десь сім рочків, коли війна почалася для мене. Я не пам’ятаю ні числа, ні місяця, але точно знаю, що це було страшно, дуже-дуже страшно.

Зазвичай ввечері ми всією родиною дивилися фільми, обговорювали плани на наступний день і просто смачно вечеряли. Але ні, то був незвичайний вечір…

Здавалося, що навіть у повітрі витає страх.

Було чутно якісь голоси та постріли десь вдалині. Нашою вулицею йшла різна військова техніка.

Я пам’ятаю, що на ранок ніхто не пішов до школи, пам’ятаю гелікоптери, які пролітали, здавалось, над самим будинком, пам’ятаю занепокоєння та страх.

Я вдячна Богу за те, що нікого з моїх рідних не забрала війна, і мрію про мирне блакитне небо над головою, мрію чути спів пташок замість звуку пострілів.

Нехай всюди буде мир!