Анна Гурова, 8 клас, Криворізька гімназія № 72 КМР

Вчитель, що надихнув на написання есе — Богославська Олена Петрівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Сила допомоги… Два дуже змістово-потужних слова, що зазвичай несуть у собі яскраве відображення великої низки різних подій: сміливих, рішучих, карколомних, емоційних і, урешті-решт, вирішальних у долі як окремих особистостей, так і держави. Чи ж справді це так?!

Для початку поринемо в далеку історію Київської Русі, згадавши славетне «Слово о полку Ігоревім». Чвари князів, що дбали тільки про власне збагачення, довели колись могутню середньовічну державу до занепаду. Вороги-половці, звісно, користуючись такою нагодою, захоплюють якомога більше руської території.

Мудрий київський Святослав збирає під свої знамена князів, об’єднує всі сили – і в тому поході перемагає сила руської зброї. А от похід Ігоря закінчився ганебною поразкою, бо він захотів воювати сам, один і тільки для себе здобути слави, але зрештою «відкрив ворота» половцям на Русь.

«Золоте слово» Святослава ще у ХІІ столітті закликало руських князів до єдності, допомоги один одному.

На превеликий жаль, світ не змінюється щодо різних критичних викликів до людського життя. На моїй пам’яті другим таким викликом стала пандемія COVIDу. Спочатку було страшно, незрозуміло, бо дуже масштабні захворювання ніби залишилися десь в інших століттях, а тут ми бачимо таке… Здавалося, що наш світ вже нічого не врятує. Проте медики та звичайні громадяни різних країн об’єднувалися, працювали разом, щоб допомогти один одному, і біда хоча не зникла зовсім, але ж відступила.

Та ніяка фізична хвороба чи пандемія не може зрівнятися з тим, що наразі відбувається в моїй рідненькій Україні.

Події 2014 року, повномасштабне вторгнення та окупацію я, як українка родом із Маріуполя, відчула, побачила, переживаю зараз, знаходячись у більш безпечному місті Кривому Розі.

До кривавих подій, що розпочалися 24 лютого 2022 року, моє рідне, чудове, сучасне європейське місто теж відчуло наближення «руського міра», але

те, що почалося потім, моя пам’ять не викреслить ніколи: постійні обстріли, бомбардування, дзижчання «шахедів», і найважче – життя в підвалах та укриттях без елементарних умов, дуже часто без їжі, води, тепла.

Якби в тих пекельних умовах люди не почали об’єднуватися між собою, якби нас не підтримували волонтери та відповідні служби, то вижити без допомоги було б просто неможливо.

Але для мене, моєї сім’ї, рідних, друзів, знайомих, просто містян найбільшим випробуванням була окупація. Хоча в Кривому Розі я вже три роки, сірі, кам’яні обличчя батьків – перед очима.

Кожною частинкою свого тіла до цього часу відчуваю той страх, біль і розпач, що не покидав кожного з нас.

Невизначеність дуже гнітить людину, а ми були в такому стані досить довго. Проте, знову ж таки, про нас не забули! Об’єднані служби та організації разом з волонтерами змогли допомогти вийти з-під окупації і моїй сім’ї, і багатьом іншим людям.

На мою думку, сила допомоги – це і радіодиктант, який відбувся по всій країні в кінці жовтня, метою якого є показати всьому світові, що Україна – освічена європейська держава, що ми вільні та сильні. Це і те, коли під час тривоги в укритті, бачачи, що на моніторах пишуть «Кривий Ріг червоний», або «Ракета на Кривий Ріг», учителька української літератури співає разом з нами «Ой у лузі червона калина…», перевіряючи вивчене напам’ять; історії – розповідає про виникнення та становлення Русі-України; математики – пояснює лінійні рівняння з однією змінною…

Отже, сила допомоги – це не тільки про фізичну силу. Перш за все – це про співчуття, людяність та готовність підтримувати один одного, адже разом ми можемо подолати будь-які проблеми та негаразди, будь-яку біду.

Тільки єднанням можна отримати непоборну силу духу. Адже, народна мудрість говорить – де дружніші, там і сильніші!