Іванова Оксана Іванівна, вчителька хімії, ХГ №86, м. Павлоград

"Подія, яка змінила все. Сила допомоги"

Є події, які залишаються з нами назавжди. Вони змінюють не лише хід життя, а й наше серце. Для мене така подія сталася на самому початку повномасштабної війни і, певно, вже ніколи не зітреться з пам’яті.

Нещодавно переїхала до чоловіка у нове місто. З початком війни залишилася там одна, бо чоловік — військовий. Над дахами будинку літали літаки, надворі лунали вибухи, «бух-бух» без кінця... Це був абсолютний шок і відчай.

Більшість мешканців будинку переселилися до підвалу. Я почувалася розгубленою, не знала, що робити і куди бігти.

І тоді сталося щось, що я пам’ятатиму все життя: ми, абсолютно різні люди, об’єдналися. Стали справжньою спільнотою. Сусіди підтримували одне одного продуктами, словами, ділилися всім, що мали. Ми стали як одна велика родина.

Через кілька тижнів я вирішила виїхати з міста. Це було непросто: блокпости, вибухи, страх. Коли приїхала на вокзал, побачила справжнє жахіття. Люди стояли щільним натовпом, хапалися за будь-яку можливість потрапити в потяг. Він приходив і миттєво наповнювався, а ті, хто не встиг, залишалися чекати наступного.

У тисняві були діти, літні люди, люди з інвалідністю. Це було страшно.

Я відійшла до стіни і стояла осторонь, пригнічена й налякана. І раптом до мене підбіг хлопчик, а за ним підійшли його мама та бабуся. Вони запитали: «Куди ви їдете? Тримайтеся з нами, разом легше, усе буде добре». Ці слова — прості, щирі — стали для мене порятунком. Ми були незнайомі, але їхня допомога стала для мене рятівною ниткою. Вони підтримували мене водою, ковдрою, вірою. Ми провели добу разом на вокзалі, а потім сіли до переповненого потяга.

Цей момент назавжди змінив моє бачення світу. Я зрозуміла, що людяність — це не гасло, а щоденна дія. Допомога — це не завжди великі вчинки. Іноді це просто погляд, слово, обійми. Тепер я намагаюся бути тим світлом, яке колись подарували мені.

У моєму житті ще багато болю. Дім моїх рідних згорів після ракетного удару, у класі є дівчинка, чий батько зник безвісти. Та ми вчимося жити з болем і допомога іншим рятує.

Я працюю з дітьми. Частина з них живе під обстрілами, інші — за кордоном, де їм важко адаптуватися. Вони щодня потребують слів підтримки, і я намагаюся бути для них тією людиною, яка тримає, вселяє віру, допомагає словом і ділом. Разом із дітьми ми підтримуємо наших захисників — збираємо допомогу, донатимо, малюємо листівки. Я також допомагаю донатами на ЗСУ, бо вірю, що кожна добра справа наближає перемогу. Це наш спільний фронт, де сила підтримки творить дива.

Та подія на вокзалі стала для мене переломним моментом. Я зрозуміла: сила допомоги — це те, що змінює світ.

Ми допомагаємо одне одному, чим можемо, бо ніколи не знаєш, у який момент саме твоя підтримка стане для когось порятунком. Сила допомоги — це те, що тримає. І те, що я намагатимуся передавати далі.