Дар’я Сніцарук, учениця ліцею №8, м. Київ

Вчитель, що надихнув на написання есе — Козярук Олена Іванівна

"Подія, яка змінила все. Сила допомоги"

Є моменти, які не просто запам’ятовуються — вони переписують тебе. Саме така подія стала для мене моментом внутрішнього зламу та росту. Подія, що змінила не тільки мій погляд на життя, а й змінила мене саму.

Все почалося з простого — з бажання бути корисною, допомагати іншим. У час, коли країна здригається від повітряних тривог, а серце наповнене тривогою за майбутнє, я вирішила допомагати. Разом з іншими я брала участь у зборі гуманітарної допомоги: ліки, їжа, теплі речі — все, що могло підтримати тих, хто цього потребує.

Але найособливішою для мене стала інша частина моєї допомоги — вірші.

Я почала писати слова, що йшли з самого серця — про силу, про втому, про любов до рідної землі, про те, що наша країна незламна, що нашу волю нікому не вкрасти. Ці вірші я надсилала військовим. У відповідь я отримувала подяки, а іноді — просто коротке «тримаймося». Та кожне таке слово, кожна сльоза в очах іншої людини зробила для мене неможливе: показала, що навіть у найбільш скрутні часи слово теж лікує.

Саме в той момент я зрозуміла, що допомога — це не лише речі. Це дотик до душі. Це відчуття, що ти не один. І ця подія змінила мене назавжди. Я більше не хочу просто жити — я хочу жити корисно.

Ми не можемо зупинити бурю. Але ми можемо бути світлом. Іноді — словом. Іноді — дією. Завжди — серцем. Завжди — душею.