Ми живемо в місті Суми, коли почалась війна ми ненадовго виїхали до батьків, якіживуть недалеко від міста. Проте згодом повернулися додому. Життя змінилося, бо зникло відчуття безпеки. Місто Суми атакують безпілотники, діти більшу частину часу знаходяться вдома. Виїхати зараз немає можливості, бо є батьки похилого віку, яких не можна лишити, а виїжджати вони не погоджуться.

Найстрашнішим був перший день, бо ми були розгублені, не розуміли, що робити. Проте одного дня ворожий літак атакував котельню неподалік нашого будинку і здійснював маневр, так як розвертався якраз над нашим будинком. Ми в той час були вдома. Це було дуже страшно, якоїсь миті здалося, що ось ось ми всі помремо і бомба буде скнути на наш будинок. Це було дуже страшно. Потім, 31.08.2024 ворожий Каб прилетів в дитячий центр, який знаходився якраз під будинком. Ми довго ховалися у ванній кімнаті, боючись, що буде ще інший удар, проте вже по будинку.

Допомагали сортувати, роздавати гуманітарну допомогу, проте як це вплинуло на людей не можу точно сказати. Підтримували розгублених батьків.

Від нестачі їжі допоміг погріб з закрутками і городиною у батьків, а от з ліками було складніше, бо в аптеки їх не було змоги завезти (Сумщіна була окупована, до міста не було під'їзду), якщо і завозили, то доводилося вистоювати довгі черги.