Юшта Лілія, Спеціалізована школа №210, 10-А клас, м. Київ
Викладач, що надихнув на написання есе – Кучервалюк Тетяна Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого о четвертій годині ранку небо розкололося від звуку сирен, цей день змінив життя всіх українців назавжди.

Здавалося, що світ змінився, і разом із першими променями сонця на землю впали тіні невідомості та страху.

Україна потрапила у нову реальність – реальність війни. Безтурботне життя дітей залишилося десь у минулому, ми були вимушені швидко подорослішати.

Мрії, школа, друзі – це вже здається чужим і недосяжним, але глибоко в середині прагнеш повернутися в той дитячий мирний світ.

Реальність невблаганна. Новий день – нові випробування. Гучні вибухи, звуки сирен, новини, які стискають серце.

Завдання українців – вистояти, допомагати одне одному і берегти те, що залишилося. Вся нація прагне миру під жовто-блакитним стягом, та ми впевнено, маленькими кроками йдемо до своєї мети!

Збройні Сили України – це серця нашої оборони, кожен клятий день вони безперервно борються на передовій за кожен клаптик нашої землі.

Вони – наш щит, надія і творці нашого майбутнього. Завтра могло б не бути, але вони – ті, хто його охороняє.

Завдяки підтримці народу, волонтерів та міжнародної спільноти наші захисники мають можливість протистояти агресору.

Кожен донат, кожна молитва, кожен результат нашим воїнам – це шлях до перемоги.

І попри темряву, ми знаємо – перемога незабаром. Війна перетворила кожного з нас на воїна. На передовій – ті, хто з автоматами в руках захищають рідний кордон, а в тилу – лікарі, волонтери, звичайні люди, які день за днем роблять все можливе, аби наблизити перемогу.

Ми – народ, що відроджується з попелу руїн, сповнений незламної віри: ми пройдемо через все і відбудуємо наш дім знову.

Війна нагадала нам, хто ми такі, бо більшість людей вже забули про нашу козачу силу та менталітет. Зараз всі українці живуть з вірою та перемогою.