Воловенко Дарина, 10-г клас, ліцей № 11 Хмельницької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Братченко Таїсія Валеріївна 

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Чи задумуються сьогодні українці, про те, що робиться навколо? У світі відбуваються такі жахливі, несправедливі речі, що аж кров холоне. На диво, я часто задумуюсь про те, наскільки звичним для мене стала війна. Тривоги по ночам, проводження свого часу в школі не за партою, а в укритті, сирени, які гудять на всі вулиці, страшні звуки та історії людей, розбиті вікна у жилих будинках та моторошні вигляди з вікна: все це описує буденне життя українців. Коли це відбулось?

Скажіть, коли моє життя стало таким?

Ще будучи дитиною, з першого по восьмий навчальні класи, у школі ми завжди малювали мотиваційні і підтримуючі картинки або робили аплікації для воїнів АТО, та приносили окопні свічки, старі ковдри, одяг, їжу для них. Безумовно, війна була присутня в моєму житті ще з самого дитинства, але була не більше чим просто страшним словом, жорстоке значення якого я не розуміла на повну. Повномасштабне вторгнення країни-сусіда прийшло до мене неочікувано, та дуже сильно змінило моє життя у всіх його сферах.

Одного ранку, я, віком чотирнадцяти років, прокинулась від відчуття чогось поганого і почула від мами, що почалось. Одразу змінився мій звичний стан життя: безтурботні дні щасливого дитинства змінились на тривожність та паніку; на усвідомлення, який важливий кожен прожитий день та рідні люди; на страх, що будь-якої миті може стати боляче. Повірте, я зрозуміла, що немає нічого важливішого за життя та почала набагато більше його цінувати. Це парадокс, але війна сильно вплинула на те, чому я люблю цей світ, кожен його день, хвилину та момент.

За важкі дні війни змінилась ще й музика, яку я полюбляю слухати та контент, який я споживаю. Я щаслива, що почала дізнаватись більше про творчість свого народу, тому що, сучасна музика українських виконавців, унікальні вірші та твори українських письменників, геніальні, продумані та чуттєві театральні вистави українського театру назавжди в моєму серці. Більшість людей звернули увагу на творчість, яка процвітає в Україні, саме з початком повномасштабної війни, знаходячи у цьому мотивацію, втіху та натхнення.

Безсумнівно, все російське з мого життя, на щастя, пропало одного химерного дня, який ніби-то був учора, але, насправді, 24 лютого 2022 року.

1000 днів війни… 1000 кривавих, злих, спустошених, прикрих, несправедливих, страхітливих днів пережила моя країна. Бачте, вони дали мені багато уроків життя і думки, про те, що на війну, яка розпочалась у 2014 році потрібно було звернути більше уваги. Стільки невинних смертей маленьких дітей, наляканих очей, страху, разом з єдністю та силою українців побачив цей світ.

Кожного дня, стоячи о 9 ранку на хвилині мовчання, я думаю про героїв України, які віддали та досі віддають своє життя за мою можливість стояти тут, прямо зараз. Мій народе, давайте разом дякувати їм!

Я закликаю всіх допомагати нашій армії донатами, гуманітарною допомогою та бути морально вдячними нашим захисникам та захисницям. Та завжди памʼятайте - герої не вмирають.

Отже, мій шлях розпочався у дитинстві  і триває досі. Чесно кажучи, як же я сильно хочу, щоб цей шлях війни  припинився і обмежився  лише тисячами днями.