Лозікова Софія, 8 клас, Криворізький ліцей № 127

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ігнатова Світлана Володимирівна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Життя - це суміш багато неочікуваного та несподіваного. Неможливо щось передбачати, бо в житті може статися будь-що. Можливо щось радісне – наприклад, заведення маленького пухнастого друга, або якась дрібничка, як гарна погода на вулиці. Але якщо це було так радісно, назвати справжнім життям складно, більш схоже на ілюзію. В житті не може бути все таке легке і добре. Завжди є ця чорна полоса, яка проявляється, а потім зникає, це може переслідувати всіх, але у всіх по-різному.

Хтось може сміливо терпіти це, і твердо стояти на тремтячий землі невдач і неочікуваних подій, які дійсно можуть зламати твоє серце і душу. А інший може держати все у собі, всі невдачі, вісь біль, всі сльози, він може несміливо стояти на підлозі.

Під його ногами земля може бути дуже хибкою і непрочне, як скло. І потім під його ногами це скло розбивається в декілька десятків осколків, і він падає вниз, в темну глибоку яму, де немає нічого кроме самотності, у почуття що все закінчено. Немає ніякого сенсу в житті, якщо кожен раз ти отримаєш не теплі комфортні обійми, а ніж в спину, біль якого проникає, як отрута, заполоняючи твої нутрощі, тіло, розум, душу.

В його голові повзуть думки. Страшні думки. Ця людина боїться загинути. Боїться, що його або її друзі, рідні, знайомі можуть опинитися в ямі, із якої їх тіло не вилізе.

Таких людей стало особливо багато на теперішній момент. Все це із-за війни, саме вона винна за багато людей. Війн було багато за існування людства, але вони не пожинали нічого хорошого. Тільки біль і відчуття втрати, відчуття, начебто від тебе відірвали великий шматок твого «я». Війна не починає щось хороше, якої її ціль не була. Хоча це ціль, якщо неї можна добитися лише великими втратами. Це завжди так було.

Але і були і будуть люди, які можуть загоїти рани, але шрам залишиться на все життя. Але біль вже не буде отрутою, він залишається в пам’яті. Буде не так травмуючи думати про жахливі втрати. Всі щось втратили, хтось більше, хтось менше.

Завжди є людина, яка буде з тобою. Яка допоможе тобі. Ця людина може витягнути тебе з той ями, в яку ти потратив. Ця людина, як ковток свіжого повітря, як якась радісна подія, як теплі обійми, обійми, яких ти так довго чекав. Обійми, в яких ти можеш сміятися від радості, що нарешті хтось допоміг і зрозумів тебе. Можливо будеш плакати від почуття, що нарешті великий вантаж відповідальності, втрат і болі нарешті впав з твоїх плечей і розвалився в небиті. Цією людиною може стати кожен. Твої друзі, сім’я, знайомі. Навіть домашня тварина може стати для тебе опорою, заради якої ти будеш ставати з колін і іти далі.

Я теж була такою людиною, да і зараз що змінилось. Я завжди намагалася допомагати своїм друзям. І це теж велика відповідальність, і іноді дійсно буває дуже важко підібрати слова.

Але важливо підтримувати цю людину. Навіть мовчки це можна зробити. В мене подруга, ми з нею в одній музичній групі. Я граю на барабанах, а вона на ритм гітарі. В нашій групі вже було декілька концертів. Але досі ми всі дуже нервуємо перед ними. Хвилюємся, щоб не допустити ні одної помилки. І перед кожним концертом я її підтримую, вона особливо сильно нервує кожен раз. Вона доволі нервова людина. Бо одним літом на проспект, біля якого вона живе, було чутно вибух. Вона довго боялась кожного звуку. Але після довгої підтримки не тільки від мене, але і от інших її знайомих, їй стало набагато краще. І зараз, хоч і трішки невпевнено, але вона з гордістю тримає в руках свої гітару, і сміливо грає кожен акорд.

Коли ми граємо, в мене є тепле почуття, що ось воно. Місце і люди, з якими збуваються мрії. Люди, з якими я можу жартувати, чи розмовляти на серйозні теми.

Багато дорослих думають, що у підлітків мало проблем або вони не такі значні, як їх. Але це не так. В нас є свої проблеми, свої цінності, свої комплекси. Але завдяки моїм друзям, я почуваю себе краще і вони теж почувають себе краще. В нас є традиція раз на місяць йти в одне і теж саме кафе, в якому комфортна і тиха атмосфера. Ми сідаємо за стіл біля вікна. І ми відчуваємо себе не просто музичної групою, а сім’єю. Сім’я, якої ми так довго чекали. Ми завжди допоможемо друг другу. І не тільки. На нашому шляху багато всього непередбачуваного, веселого і поганого, невдачі і перемоги, сльози та усмішка. Це все завдяки допомозі. Слава Україні!