Романюк Вікторія, 9 клас, Старокостянтинівська загальноосвітня школа I-III ступенів 1 Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кравчук Вікторія Леонідівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У нашій родині завжди було прийнято допомагати одне одному, але під час повномасштабного вторгнення це набуло зовсім іншого значення. Найсильніше я це відчула, коли до нас приїхали наші родичі з Харківщини.

Їхній дім був зруйнований і вони не мали де жити. 

Це був березень 2022 року — дуже холодний, сірий місяць, повний тривоги. Добиралися вони довго. Виїжджали з Харківщини власною машиною. У дорозі провели понад добу: об’їжджали розбиті мости, стояли в чергах на блокпостах.

Вони приїхали до нас вночі — втомлені, але щасливі, що всі живі.

  Ми вивільнили для них кімнату, готували більше їжі, ділили все. А головне — ми ділили тепло. Не лише фізичне, а й те, яке не видно: підтримку, розмови.

Одного вечора ми приготували вечерю, і всі сиділи за столом без світла. Було темно, тільки свічка трохи освітлювала обличчя.

І от дядько тихо сказав: “Завдяки вам я знову почав вірити в людей”. Це було так просто сказано, але в ту мить я задумалася. Мені здалося, що ми всі стали однією сім’єю не лише по крові, а душею. Ми не просто дали їм дах над головою — ми дали їм віру.

Я зрозуміла, що «єдність» — це не просто слово. Це коли чужий біль стає твоїм, і ти не можеш залишатися осторонь. Ми всі були різні: хтось плакав, хтось жартував, хтось мовчав, але ми трималися разом.

Цей досвід змінив моє уявлення про майбутнє.

Тепер я точно знаю, що Україна вистоїть — бо вона складається з таких родин, як наша.

І якщо ми змогли об’єднатися у найтемніші часи, то зможемо збудувати світле майбутнє. Разом. Крок за кроком.