Мені 31 рік. У 2014 році я мешкав у Бердянську, а до повномасштабного вторгнення – у місті Сєвєродонецьк Луганської області. Я приватний підприємець. Також займаюся волонтерською діяльністю: допомагаю внутрішньо переміщеним особам і постраждалим від війни. 

Про початок війни дізнався з новин. Відразу зібрав речі, щоб переїхати в інше місто, бо маю маленьку дитину. 

Ми з дружиною й дитиною виїхали з Сєвєродонецька о восьмій годині ранку. О дев’ятнадцятій дісталися до міста Лозова Харківської області. Там зупинилися переночувати. Місцевий житель прийняв нас у своєму готелі. Потім приїхали ще переселенці з Новоайдару й Лисичанська. Волонтери привезли нам чимало їжі. 

Найбільше мене шокує те, що у ХХІ столітті кояться такі звірства. Я буваю по роботі  в різних регіонах і бачу, як живуть люди. Засмучує те, що страждають діти і люди похилого віку. 

Дякуючи Богу, ми всі в одному місці: і мої батьки, і батьки дружини, і друзі. Зі мною працює дуже гарна команда психологів. Вони допомагають долати стрес. Хоча я по своїй суті стресостійкий, оскільки працював у такій галузі, де треба було постійно контролювати себе. 

Війна закінчиться тільки нашою перемогою, але не в цьому році. Своє майбутнє бачу в українському Луганську.