Кузук Діана, 10-А клас, Одеський ліцей №23 Одеської міської ради, м. Одеса

Вчитель, що надихнув на написання есе — Костюк Ольга Йосипівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Війна. Слово, яке десятиліттями здавалося нам частиною історії, раптом стало частиною щоденного життя. Минуло 1000 днів з моменту як Росія вторглася на наші землі. Це був тяжкий і довгий відрізок часу, який змінив мене. Це тисяча днів болю, втрат, сліз, але й тисяча днів сміливості, стійкості та боротьби за свободу. Вже понад тисячу днів я живу в умовах війни, що змінила не тільки долю моєї країни, але й моє власне сприйняття світу. Мій шлях за ці дні був нелегкий, але наповнений надією і вірою у краще майбутнє.

24 лютого 2022 року змінило все. О сьомій годині ранку мама розбудила мене і сказала, що почалася війна.

Ця подія розділила моє життя на "до" і "після". Здавалося, що навколо все руйнується. Перші дні були наповнені шоком і страхом за себе і рідних. Цей стан змінив мій світогляд — важливим стало не те, чого я досягла до війни, а те, як зберегти близьких і себе, залишитись емоційно стабільною.

З часом страх почав відступати, але його місце зайняли нові проблеми: щоденні сирени, новини про обстріли та втрати навчили мене жити у стані постійної готовності до змін.

Перевіряючи новини кожну годину, я боялася побачити жахливі звістки. Переломним моментом стало те, коли мій дядько пішов на фронт. Це додало ще більше хвилювань та переживань в моєму житті. Стала важливою не тільки фізична, але й психологічна стійкість. Я зрозуміла, що війна — це не тільки боротьба на полі бою, але й боротьба всередині себе: зневірою, втомою та безсиллям.

Кожен із нас починає жити у нових обставинах, в яких неможливо вгадати як складеться твоє подальше життя. Всі мрії та плани раптово зруйнувались, це змусило мене переглядати свої принципи. З кожним новим днем я знаходила способи пристосуватися до “нової” реальності.

Багато людей зібралося для того, щоб допомогти нашій країні. Волонтери, військові, медики, звичайні громадяни об'єднуються заради спільної мети – захистити країну. Я разом зі своїми батьками почала допомагати військовим передаючи одежу, їжу та засоби гігієни на фронт. Я побачила, як люди, які раніше були незнайомими, ставали надійними хорошими друзями. У кожного своя роль у цій великій боротьбі. Хтось воює на передовій, хтось допомагає евакуювати сім'ї, інші шукають можливості постачати гуманітарну допомогу або займаються зборами коштів. Я зрозуміла, що навіть невеликий внесок може мати величезне значення. Це навчило мене, що справжня сила полягає в єдності та підтримці одне одного.

З початком загострення ситуації у місті, потужних вибухів і прильотів по цивільним будівлям, мої батьки прийняли рішення – відправити мене та мого брата до родичів, мешкаючих за містом.

Там було тихо і спокійно, що іноді я навіть забувала про всі негаразди та проблеми, що кояться у країні. Мій емоційний стан покращився, але все одно почуття тривоги не залишало мене надовго. З кожною жахливою подією, я почувала себе самотньо. Мене не покидали думки про рідних, які залишилися в місті. Хотілося скоріше це все припинити, приїхати до рідної домівки та міцно обійняти всю родину. Важливим стало те, що ми можемо зробити, аби перемогти.

Зараз я вдома, але війна все ще триває. Особисто мені емоційно складно знову повертатися на початок мого шляху. Згадувати події, які би хотілося забути як кошмар. Однак війна змінила мене, зробила сильнішою та витривалішою. Віра у перемогу є рушійною силою, яка не дозволяє опустити руки.

Ці 1000 днів війни стали часом переосмислення себе. Мої пріоритети змінилися через війну.

За цей час я навчилась цінувати кожен момент. Навчилась радіти простим речам, які раніше здавалися буденними: сонячному світанку, дзвінку від близьких, прогулянкою з друзями та спокійній ночі без сирен. Я зрозуміла наскільки важливими є підтримка та любов рідних.

Мій шлях через ці дні сповнений болем, страхом і тривогою, але він також є шляхом до особистого зростання і розуміння справжньої цінності буття. Попереду ще багато випробувань, і ніхто не знає, коли цей конфлікт завершиться. Але я вірю, що дуже скоро настане мир і злагода в Україні!