Чумакова Вікторія, 2 курс, Полтавський професійний ліцей транспорту

Вчитель, що надихнув на написання есе - Богодарова Олена Сергіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Хочу почати розповідь з подій, які були за декілька днів до повномасштабного вторгнення. Здається, була звичайна зима. У багатьох телеграм-каналах вже звучало про те, що Росія та Білорусь готуються до захвату Києва. Як вони казали: «Візьмемо Київ за 3 дні». Я тоді навчалася у восьмому класі і, звісно, не думала, що все ж таки можливо почнеться війна.

24 лютого 2022 рік - це був четвер, і я його дуже чекала, бо ми з мамою хотіли піти у кіно на «Uncharted: Незвідане». Прокинулася я через те, що зранку мене будила мама. Звісно, вона була у паніці. Як я потім зрозуміла, Росія почала вторгнення на територію України. Почали літати винищувачі, і їх було дуже багато. Але в мене все одно було питання «У школу йти?».

Логічно, що у школу ми не ходили. Навіть дистанційного навчання не було перші два тижні. Страх я не завжди відчувала, бо наше місто не торкалися. Полтаву почали тривожити тільки через рік-півтора, але то вже потім.

25 березня 2022 року ми з мамою вирішили виїхати з України. На щастя, в нас є багато знайомих за кордоном. Ми проживали три місяці в Фінляндії. Наше невеличке містечко називалося Лойма (Loimaa). Чесно кажучи, я була у шоці. Я не думала, що Фінляндія настільки морозна країна. Приїхавши туди, звісно, було трохи страшно. Мабуть, десь через тиждень-два мене віддали до фінської школи в український клас. Наш класний керівник фінець, який був на пенсії. Він раніше учителював у цій школі. Тоді у мене був мовний бар'єр.

Моя англійська була на початковому рівні. Дуже боялася розмовляти з людьми, якщо казати про нові знайомства у новій для мене країні.

Наш учитель розмовляв з нами через перекладач. Ми навіть таким способом вивчали фінську мову. Я, мабуть, вже не так пам'ятаю цю фінську, але банальні слова та цифри досі можу сказати. Під час навчання у Фінляндії я не забувала про навчання і в Україні.

Одразу після фінських уроків я приєднувалася до українських. Трошки важко було навчатися і там, і там. Але навчання, звісно, запускати не хотілося.

Не буду брехати, але Фінляндія мені дуже сподобалася, і я не хотіла виїжджати. Причиною повернення в Україну було те, що медицина там була не на найкращому рівні, як в Україні. Моїй мамі потрібна була медична допомога, через її онкологію. Мабуть, це була доля повернутися додому. Повернулися ми в Україну 8 липня 2022 року. Декілька моїх друзів вже виїхали з України, спілкування з деякими навіть припинилося. Ось розпочався новий навчальний рік.

Дев’ятий клас був доволі цікавим, але я пам'ятаю, що ми бігали дуже часто у сховище. Найгіршим у той рік було те, що почалися блекаути. З цим реально було дуже важко.

Закінчила 9 клас. Моїм рішенням було поступити в медичний коледж, в який, на жаль, я не змогла потрапити через малу кількість балів на екзамені. Знаючи, що мої батьки навчалися у Полтавському професійному ліцеї транспорту, теж туди поступила. Вже в 2023 році в наше місто почало прилітати. Багато хто за цей випадок не каже, але недалеко від харківської траси прилетіло на пошту. Весь склад згорів.

Блекаутів, здається, майже не було, але ми дуже часто ховалися в укриття. Перший курс пройшов дуже швидко. Ми були за цей рік тільки декілька днів на дистанційному.

Наразі вже 2024 рік. Я навчаюся на другому курсі. На жаль, в наше місто часто почало прилітати. Нещодавно був прильот в інститут зв'язку. Після того моменту все якось пішло шкереберть. Ми часто виходимо на дистанційне, і це дуже погано, як для мене. Життя раніше здавалося таким спокійним, а зараз навіть страшно уявити, що буде завтра. Сподіваюся, що колись цей жах закінчиться для всіх. Слава Збройним Силам України!