Керечанин Каріна, 10-а клас, Виноградівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №8

Вчитель, що надихнув на написання — Маріанна Петрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Майже три роки, ми говорим про війну. Майже три роки, ми живемо у ненависті, жалю та муках. Мріємо про одне й те саме і маємо одну й ту саму мету, щоб закінчилась війна, щоб зранку прокинутись живим та неушкодженим, щоб батько повернувся додому живим.

Три роки тому, життя кожного Українця  перетворилось на до  та після. Коли ми сміялись, мріяли, гадали яким буде наше життя. Хтось планував створити сімʼю, хтось  працювати, а хтось здійснити мрії. Але ніхто і уявити не міг, що настане день коли ніби то людина, а ніби то чудовисько знищить наші плани та мрії, наші цінності, наші радісні емоції, та усмішку аж до вух, наших рідних та близьких, наше все — для чого ми жили.

Відколи життя Українців перетворилось на виживання, я гадала, для чого живе  чудовисько?

Адже, життя для того що б любити, творити,  жити для батьків, для своєї власно створеної сімʼї. Хіба можна  вриватись, та знищувати те що створювалось багато років?

Хіба можна зʼявитись у життя людини, та знищити його? Як ціллю для людини стало знищити традиції, цінності, дім, у якому завжди пахне смачно приготовленою  їжею,  відчувається затишок та тепло.

Гадаючи над цим, я зрозуміла що це є не людина — це вбивця. Всі погані слова які існують, ними можна описати його. Через нього я зрозуміла як то ненавидіти людину, як то хотіти  його смерті. На моїх очах сльози…

маленькі невинні діти помирають, чиїсь щирі та добрі очі закриваються назавжди, чиєсь добре серденько завмирає. А чудовисько живе, та продовжує вбивати сотні таких.

За майже три роки війни я зрозуміла багато речей, почала цінувати життя та кожен день. На щастя де я народилась не літають бомби, не вриваються у дім, не обстрілюють невинних селян, але думка про те що наша матінка-Україна тримається заради нашої свободи, заради нашого права на слово, на власну думку — переслідує мене кожен день. Для цілого світу нині кольори нашого прапора стали символом свободи, життя, любові — тої найвищої, євангельської, за яку кладуть душу...

Отже, війна — це найстрашніше що відбувалось колись з людством. Ці миті… коли ти чуєш по телебаченні що сьогодні о 5:00 ранку 24 лютого 2022 року розпочалась війна.І тоді ти завмираєш на одну мить і думаєш: а що буде далі? Що буде з нами? З друзями? З родиною? Що буде з нашим народом? Що з нами зроблять ті кляті вороги?

Інколи сидиш, і думаєш собі. Та мені так пощастило, в мене є все чому можна радіти:є живі батьки, бабуся, дідусь, моя молодша сестричка, є будинок в якому завжди затишно.

Мені пощастило, тому що я маю змогу навчатися, у  мене вдома завжди є їжа, яку готує моя бабуся, або мама. А в когось, там на нашій батьківщині, де зараз проходять обстріли, немає нічого.у когось нема батьків , у когось син помер, захищаючи свою батьківщину та обороняючи її,

а в когось на очах згорів будинок, в якому ти провела ціле своє дитинство, а хтось плаче, бо вбили його сина вбили чоловіка або батька, який мріяв що б війна не доторкнулася до його сімʼї.

Наш народ сильні люди. Ми допомагаємо один одному, та молимось за кожного нашого воїна, за кожну сімʼю яка втратила когось, за кожного маленького захисника або захисницю які ні в чому невинні померли під обстрілами тих Росіян.

Я знаю що наш народ сильний і ми впораємось з цими труднощами! Ми зможемо відбудуємо нашу батьківщину, та зможе виграти цю війну, але ми не зможемо повернути наших захисників, які померли за те що б ми жили в безпеці, за те, ми можемо  пишатися ними, та завжди згадувати та говорити: так це наш народ! Так це наша нація і так я Українка або Українець, я пишаюся своїм народом та батьківщиною. Я можу впевнено сказати, наш народ це сильна нація! Слава Україні!