Юрченко Михайло, 17 років, учень 11-А класу Криворізького ліцею №113 Криворізької міської ради, Кривий Ріг, Дніпропетровська область

Вчителька української мови - Кикоть Анна Анатоліївна

Вчителька української літератури - Карибіна Олена Вікторівна

Конкурс есе «Війна в долі моєї родини»

Рано-вранці пролунав дзвінок. Це були наші родичі з Вінниччини, які й повідомили про повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Закликали швидко збирати валізи і приїжджати до Вінниці.

Перше, що охопило – це жах і смуток, і питання: «Що робити далі?» Передчуття чогось страшного не покидало.

І не тільки за себе, а й за Україну. Що буде з нею? І яка доля чекає весь український народ? Першою думкою було поїхати, куди-небудь, де безпечно, де спокійно. Але, почувши у відповідь від дідуся з бабусею: «Ми залишимось тут. Це наша земля. Тут наша домівка. Ми нічого цього не покинемо», - було вирішено – залишатися у своєму місті. Робити все, що можемо, задля перемоги нашої України. Тато з мамою зайнялися волонтерством: збирали речі для наших військових, для евакуйованих дітей з гарячих точок, для людей похилого віку і т.д.

Україна потерпала від тортур і гніту у всі часи своєї історії. Завжди велася боротьба українського народу за свою свободу та незалежність. І зараз настав час розрахуватися з Росією раз і назавжди за всі образи і катування людей, невинні смерті дітей, жінок і старих людей. Пам’ятаючи історії, Петро Перший після перемоги у Полтавській битві 1709 року дав наказ не стріляти, не вбивати, а катувати до смерті козацькі села, які знаходились біля Полтави, та й по всій Україні. Росія завжди мала за мету завоювання наших українських земель, використання матеріальних ресурсів України.

У часи революції 1917-1922 років комуністи боролися проти незалежності України. У роки Другої світової війни на територіях Західної України населення спричинило збройний спротив у формі Української повстанської армії проти встановлення СРСР. Ця боротьба тривала близько десяти років, і це послабило вплив СРСР. Тому й на сьогодні «бандеревці» є символом визвольного руху проти російської пропаганди.

Я думаю, вже зрозуміли всі народи з усіх країн світу, якщо Україна стане власністю Росії, то світ отримає нову країну – агресора, нову Московську імперію, у якій про демократію і свободу слова не може бути й мови.

Але треба пам’ятати: Україна завжди вистоювала й перемагала у всі часи, була і буде нескореною, незалежною вольовою державою, зі своєю мовою, культурою, гідністю і патріотичністю.

Сьогодні ми почали більше цінувати життя. Цінувати кожну хвилину свого існування. Цінувати те, що прокинулися вранці, радіти вранішньому сонечку. Цінувати своїх рідних і близьких, і те, що можемо спілкуватися з ними, можемо обійняти їх і поцілувати. Життя ніби провело лінію між до і після. І ми вже менше звертаємо увагу на побутові дрібнички, відбулася переоцінка цінностей.

Адже мир – це гідна держава, з її символами, культурою, мистецтвом, економікою, мовою і звичаями. Це гідний український народ, який любить свою мову, країну, і свої землі. Який не поступиться своєю землею для ворога і докладе всі свої сили для розвитку, збагачення, відбудови, і розквіту нашої незалежної держави!