Життя було важке - окупанти не давали жити, приходили вночі з автоматами, стукали у вікна і двері, вдень приїжджали по три рази на тиждень, проводили допити 12-річної доньки, перевіряли її телефон, до кого вона дзвонить.

В окупації ми були з першого дня війни. Жахливих днів було дуже багато і не один рік. Найстрашніший день - коли вивезли неповнолітнього сина та побили його за те, що він підтримує владу України.

Допомагали волонтери. Я також допомагала сусідам - ділилася продуктами, закатками, давала хліб. Не було тільки води - її доводилося купувати.

Заради дітей тримаємося, розповідаю їм, що все налагодиться і буде добре.