Руські вбили мого молодшого брата. Я лишилася роботи викладача. Діти під великим страхом жили поруч з росіянами. Без медичного обстеження самотужки лікувала дітей з астмою. Дітям важко адаптуватися в суспільстві, вони навчаються онлайн.

Про війну дізналася без новин - ранній ранок, п’ята година, я годувала сина груддю і відчула, як дригтить будинок, відкриваються двері. Горіла військова частина біля Каховської ГЕС, і я зрозуміла, що почалася війна. Діти спали.

До дому прийшли руські і сказали віддати дітей до руської школи, а якщо ні - вони заберуть їх самі. Тоді я зрозуміла, що більше терпіти не можемо, і волонтери допомогли нам виїхати.

Ми трималися разом, допомагали одне одному морально, фінансово і матеріально. Коли вбили мого брата, його дружині з двома дітьми допомогли виїхати.

Особливо відчувалася нестача їжі в перший рік, добре, що був свій город. Для старшого сина протиастматичні ліки замовляли через людей і переплачували великі кошти, бо руські ліки не допомагали.

Я завжди кажу дітям, що ми в безпеці і руських тут немає, і намагаємося сама в це повірити.