Кучинський Андрій, 1 курс, Фаховий коледж зв'язку та інформатизації Державного університету інтелектуальних технологій і зв'язку

Вчитель, що надихнув на написання — Борик Ірина Дмитрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Коли я дізнався про початок війни, вона вже тривала.

Мама сказала, що наступного дня ми поїдемо до Кишинева, але життя непередбачуване, і ми того ж дня зібралися та вирушили в дорогу.

Ми прожили там 2-4 місяці й повернулися до України. На той час усі вже звикли до нових умов, а ми тільки почали адаптовуватися. Думаю, не варто навіть говорити про те, наскільки це було складно. Ще й почали вимикати світло. Я пам'ятаю, як ми з мамою сиділи та грали в якісь ігри — це, мабуть, був найкращий час у моєму житті. Щодня я переглядав п'ять різних мультиків, які мав завантажені на своєму пристрої. До речі, я ніколи не йшов у сховище чи в коридор під час тривоги. Мені було байдуже, але коли десь поруч збивали дрони або ракети, я все ж таки відчував страх. Проте в коридор я йшов лише тоді, коли мене змушувала мама.

Приблизно так я й провів більшу частину життя під час війни.

Також мені запам'ятався Новий рік, коли буквально на сусідній будинок впав дрон. Через це загинув 14-річний хлопець. Тоді мені теж було 14, і цей випадок особливо сильно на мене вплинув.

Тільки тоді я почав цінувати час, проведений зі своїми рідними, та інші цінності, які ми часто не помічаємо, поки вони у нас є.