До війни я жила в місті Краматорськ Донецької області. Разом із чоловіком ми працювали на заводі, будували свій дім і планували спокійне життя. 

Спочатку я не повірила, що це війна. Над аеродромом пролунали вибухи. До останнього хотілося думати, що це несерйозно, але реальність виявилася страшною.

Рішення залишити місто прийшло, коли обстріли стали постійними. 

Ми з чоловіком майже не спали, постійно шукали, де можна сховатися. 

П’ять місяців ми прожили у Дніпропетровській області. Тут мене дуже зворушила доброта людей. Всі намагались допомогти, чим моли - хтось давав огірок, хтось цибулю, ставились дуже добре. Але ми плануємо повертатися додому. Хоча там бомблять заводи та місто, ми сподіваємося, що житло вціліє і буде де зимувати.

Рідне місто зруйноване, будинки знищені, а люди виїжджали у тому, в чому стояли вдома, під обстрілами. Зараз ми біженці. Залишили все, що нажили: дім, роботу, речі. Я сподіваюсь на краще і мрію про мир, повернення додому та спокійне життя.