Мені 30 років. Працюю в IT-компанії. Маю чоловіка. Ми живемо в Києві. 24 лютого минулого року прокинулися о четвертій ранку. Відразу зателефонували батькам. Вони мешкали в Маріуполі. Ми перші виїхали на захід України, а батьки залишалися в Маріуполі до кінця березня. 

Ми з чоловіком жили в Івано-Франківській області. Знайомі знайшли для нас підходяще житло. Ми потребували такого, щоб було де розмістити наших собаку й коня. 

Мене шокувала жорстокість російської армії та реакція на війну пересічних росіян, зокрема колишніх знайомих. Шокувало те, що сталося з багатьма нашими містами й селами. 

Приємно вразили українці, зокрема волонтери, співробітники правоохоронних органів і військові. Також дуже приємно вразила підтримка країн, які приймають переселенців з України. 

Найважче було, коли ми не могли зв’язатися з батьками. Того місяця я пережила найбільший стрес у своєму житті. Щодня читала про жахіття, які відбувалися  в Маріуполі й не знала, що з моїми батьками. Також там мешкала моя бабуся. Вона не витримала життя в окупації – померла. Їй було 98 років. Загинуло багато наших знайомих, а деякі залишаються в окупації.

Ми віримо в ЗСУ. Сподіваємося, що війна закінчиться якомога швидше. Можливо, цього літа святкуватимемо перемогу.