До війни ми жили всього за 5 км від кордону з Росією. У нашому селі всі були близькими, підтримували одне одного, жили як одна велика родина. Але після початку війни ми виїхали, і все змінилося: люди стали ніби чужими. Усі роз’їхалися по різних куточках, і тепер уже немає того відчуття єдності, яке гріло раніше.

Найстрашнішим був саме початок війни, бо ніхто не розумів, що буде далі і як усе відбуватиметься. Цей всепоглинаючий страх і невідомість просто паралізували. Але найжахливішим днем стала трагедія, яка назавжди розбила наше життя, - загибель бабусі від прильоту КАБа. Психіка дитини зазнала величезних ударів і під час інших обстрілів. На її день народження стався приліт в амбулаторію, де спалахнула страшна пожежа, а 14 січня приліт був прямо в бабусин двір, коли навколо все дуже сильно пошкодило.

Попри всі ці травми, дитина намагається знаходити сили жити далі. У вільний час вона любить малювати та слухати музику. Також їй подобається займатися спортом і проводити час із друзями. Ці прості заняття допомагають їй хоч трохи відволікатися від пережитого жаху та піднімають настрій.