Ми дуже давно стикнулися з цією війною. Мій чоловік з Луганської області, його родичі у 2014 році приїхали до нас, довго у нас жили і померли у нас в Харкові. А 24 лютого 2022-го о четвертій годині прибіг молодший син і сказав, що почалася війна. Ми живемо недалеко від авіазаводу, і все почули. Вночі дуже стріляли - там диверсійну групу брали. І в той же день були вибухи на заводі. 

В нашому прихистку не було де лягти відпочити. Ми сиділи в підвалі, наші всі запаси були в квартирі. Чоловік ходив брав продукти. Коли він зайшов і вийшов, то вікон у нас вже не було. 

Ми виїхали 3 березня з однією сумкою. Нас менший син з друзями вивіз на машині в Полтавську область до родичів, але ми не з дому їхали, а з бомбосховища. 

Вдома я була два тижні назад перший раз за рік. Вікон немає, дах пошкоджений. Вийшло так, що приїхали на один день, і за сто метрів від нас були вибухи. Дуже було страшно.

Хочу, щоб війна завтра закінчилася. Я навіть не вірила, коли вона почалася. Не знаю, куди повернусь, що я буду робити. Мабуть, тут залишимося, поки все не закінчиться.