Я жила в місті Оріхів Запорізької області. Працювала у відділі контролю водоканалу. Зараз безробітна. У мене є чоловік, доньки, мама і брат. 

24 лютого ми почули вибухи в районі обласної лікарні. Так і дізналися про війну. 

Через місяць у нашому місті стало небезпечно. Ми не могли спати. Сиділи в підвалі. 

За нашим багатоповерховим будинком розірвався снаряд. Після цього ми взяли документи, необхідні речі і виїхали в Запоріжжя на евакуаційному автобусі, який надала міська рада. 

Зараз живемо всі разом. Мамі 80 років. Коли ми виїжджали, у неї була поломана нога. Брат – інвалід. 

Надіюся, що війна скоро закінчиться. Ми повернемося додому і будемо жити у своєму будинку, працювати.