Мені 61 рік. Народився у Львівській області, закінчив Львівський політехнічний. За розподілом потрапив на схід України, в місто Зугрес. Відпрацював там усе життя. Потім переїхав у колишній Добропільський район і тут тимчасово проживаю.
26 лютого намічалося весілля жінчиного сина. Ми готувалися до цього свята, але весілля довелося скасувати. Діти ледве розписались аж через три тижні, бо всі організації виїхали.
Живемо ми в приватному секторі. Будинок не газифікований. Усе на електриці. Тут багато сіл не газифіковані. А з рештою все нормально. Їжі вистачає. Поки війни не було, то я після втрати роботи тут підробляв. А з початком війни підробітку не стало. У нас є свій город, тому без їжі не залишимося. Щомісяця отримували гуманітарну допомогу. Я як переміщена особа одержую деяку грошову допомогу. Тому жалітись нема на що. Але хотілося б кращого, бо за лінією фронту залишилася квартира і всі речі.
Живу без пенсії, бо трудова книжка лишилася на підприємстві, а без неї пенсію не оформлюють. Але будемо сподіватися на краще. Рано чи пізно я свою трудову дістану й оформлю пенсію.
Я оптиміст, тому мене нічим не можна шокувати. Людина до всього пристосовується.
Жив я на схід від Донецька, а зараз трошки на захід від Донецька. Це українська територія, колишній Добропільський район.
Уся моя рідня у Львівській області. А я все життя тут пропрацював на заводі. Зараз довелося все кинути.
Хотілося б, щоб війна скоріше закінчилась і все було добре. Наше майбутнє в наших руках.
