Мені 49 років. Маю чоловіка і двох доньок. Ми з чоловіком жили в місті Слов’янськ, а доньки – в Харкові. 

Про початок війни ми дізналися від свахи. Відразу злякалися за доньок. Старша – заміжня. Менша – студентка. Ми заспокоїлися лише першого березня, коли вони виїхали в Полтаву. Хоча в нас також було неспокійно. Я також виїжджала в Полтаву. Орендую там житло з меншою донькою. Старша зі своєю родиною мешкає окремо. Я приїхала на деякий час додому до чоловіка і батьків. Ми з чоловіком працюємо дистанційно. 

Нашу сім’ю спіткала трагедія: зник безвісти мій молодший брат, який воював із березня минулого року. Ми не знаємо, де він, і чи взагалі живий. 

Ми отримали гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова та HELPGROUP. Ми дуже вдячні всім, хто допомагає. 

Матеріальні втрати легше пережити, ніж загибель людей. За час війни загинуло декілька колег і родичів. А ті, хто вижив, мають проблеми зі здоров’ям. 

Часто бувають удари по Краматорську й Костянтинівці. Нам чутно. Над нашим містом неодноразово пролітали ракети. Сподіваюся, що війна скоро закінчиться.