Коли почалася війна, Лідія В’ячеславівна перейшла жити до мами. З іншими родичами у неї зіпсувалися стосунки. Вона припинила спілкування з тими, хто підтримує російську агресію

Мені 64 роки. Я з Добропілля Донецької області. Працювала в управлінні соціального захисту населення. Зараз вже на пенсії.

Про початок війни дізналася від сина, який зателефонував мені вранці 24 лютого з Чехії. Я була шокована такою звісткою. У мене є 86-річна мама. Я взяла сумку з речами, кота і пішла до неї. Так тепер і живемо удвох. Ми отримуємо пенсії й гуманітарну допомогу. Нам вистачає, ми не голодні. У хаті тепло. У нас усе нормально.

Як було тут дуже важко, на три місяці виїжджали до Кривого Рогу. Жили у дуже далеких родичів. Платили і за житло, і за продукти.

За час війни погіршилися стосунки з рідними. Мій батько – росіянин. Сестри в росії живуть. Я з ними не спілкуюся. З кумами також припинила спілкування, у нас різняться думки стосовно того, що відбувається.

Я оптимістка. Думаю, що до весни війна закінчиться, але в глибині душі боюсь. Якщо, не дай Боже, прорвуться, то навіть не знаю, що робитиму. Дуже боюся опинитися в окупації.