Я жила в Слов'янську. Коли почалися обстріли, з’явилось відчуття повної невідомості. Магазини та аптеки майже не працювали, і я щодня намагалася зрозуміти, що робити далі і чого чекати.

Донька боялась спускатися в підвал, коли звучала сирена. Вона стояла там напружена, весь час просила вийти, ніби стіни тиснули на неї.

У якийсь момент стало ясно, що залишатися небезпечно. Я зібрала дитячі речі, пару сумок і виїхала з донькою до Німеччини. У Німеччині було спокійніше, але відчувалося, що це тимчасово. Згодом я вирішила повернутися в Україну. Тут залишився чоловік, тож зараз ми разом. 

Я хочу тільки миру та життя без тривог та обстрілів.