Я провела в окупації вісім місяців. Працювала медсестрою в школі, але з часом залишилась без роботи. В окупації нічого не було, ми сиділи без світла та води, часто були обстріли. Я вирішила виїхати, бо не було ліків для дітей, а їх здоров’я стало найважливішим.

Життя вмістила у дві сумки та поїхала. Я не знала, куди мені їхати. У мене не було ніде знайомих. 

Зараз я живу в Черкаські області, сестра вітчима надала свою квартиру. У мене онкологія третьої стадії, і я сама виховую сина. Життя важке, але я тримаюся заради нього. І найбільше чекаю миру.