Дружина нацгвардійця, маючи двох маленьких діточок, не змогла жити за кордоном, знаючи, що її чоловік боронить країну, і повернулася додому чекати на перемогу

2022 рік в житті нашої родини почався з дуже радісного моменту - 4 січня в нас народився молодший син. Старшому синочку 4 рочки. Власного житла ми ще не маємо - живемо у найманій квартирі. Тому з чоловіком мріяли на початку наступного року придбати власне сімейне гніздечко. Але початок війни у лютому змінив наші плани.

Ми живемо у Дніпропетровській області, у 45 км до Дніпра. Тому, на превеликий жаль, майже з самого початку війни ми відчували на собі всю тяжкість вибухів та прильотів ворожих ракет.

У нашому місті хоч і були прильоти, та, дякувати Богу, наш будинок не постраждав. 

У квітні чоловіка призвали до Національної гвардії України в місті Київ, він був вимушений поїхати на захист нашої столиці. Він дуже переймався через нас: як я з двома дітками буду без його допомоги. Ми живемо на шостому поверсі, тому ми прийняли рішення, що мені з дітками краще поїхати за кордон на певний час. 

Ми виїхали до Будапешту, прожили там два місяці й повернулися додому. По-перше, через те, що мені там дуже важко морально, бо я знаю, що чоловік мій тут ризикує життям, а я у разі чого навіть не зможу приїхати до нього. По-друге, фінансово там дуже тяжко. Хоч волонтери й допомогали, чим могли, та все одно тяжко.

Зараз я так само мешкаю у своєму місті. Прильоти в нас трапляються все частіше.

Я щоночі молюся про закінчення усього цього жаху, щоб усі наші чоловіки, батьки та сини повернулися живі до своїх родин.

В Україні ми не отримували жодної гуманітарної допомоги, бо мені з маленькими дітками у спеку важко стояти у довжелезних чергах.