Кравцова Єкатерина

9-а клас, Смілянська загальноосвітня школа I-III ступенів №10

Вчителька, що надихнула на написання – Ткаченко Юлія Валеріївна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Надсупергерої

Одного разу, витаючи просторами Інтернету, я натрапила на відео про українських супергероїв в американських коміксах. «О, – подумала, – як так вийшло, що перепис населення України вмістився у відео тривалістю тридцять хвилин?» Перейшла за посиланням – виявилося, на жаль, що в хронометраж влізло лише пара-трійка мутантів з українським корінням.

«І навіщо було настільки награно розпочинати? – запитає хтось. – Ми ж усі розуміємо, що все це – лише вигадка для жарту чи для подальшої пафосної промови.» Що ж, насправді, таке відео, і не одне, дійсно існує, що вже гріє душу – українських супергероїв виявилося чимало, про що я раніше не здогадувалася. А що ж до моїх думок про перепис населення – так, це лише художній прийом, але…хіба він не мав місця бути? Хіба ж не мало б те відео перераховувати імена близька сорока мільйонів свідомих українців? Хіба ж ми – не герої? Хіба ж не супергерої – тисячі козаків та козачок у супергеройській формі-пікселю?

Так, ми літаємо і стріляємо лазерами з очей хіба лише у снах, але тут, наяву, ми щодня практично телепатичними здібностями, самим тільки поглядом передаємо одне одному бажання рухатись далі, до Перемоги, в той час як наші побратими щосекунди боряться з ворогом, рятуючи наші життя. А наш ворог, здається мені, навіть небезпечніший, ніж головні противники рятівників у різнокольорових трико. Хоча він не має кращого обладнання чи більшої сили духу, ніж злодії з коміксів, але, що найголовніше – він реальний.

Так само, як і абсолютно реальна наша суперсила. І вона не приходить просто так – її, як і кожному супергерою, треба освоїти. Протягом життя ми поступово опановуємо її. З кожним новим словом, що ми навчились вимовляти рідною солов’їною, спершу приходить нестримне захоплення, а потім – розуміння прекрасного. З вивченням своєї культури та історії спершу приходить думка про те, що все це різномаїття неможливо запам’ятати, потім – знання, завдяки яким ми ще більше закохуємося в нашу неньку. З російськими ракетами спочатку приходить страх, а потім – сміливість. Незламність.

Якби я була б композиторкою, то виділила б попереднє речення як «фортіссімо». Ось вона, головна українська суперсила. Від неї уже походять всі інші.

Адже якби не були наскільки незламними наші предки, можливо, не продовжувалась би далі наша давня історія, загубилися б у сотнях інших культур наші неповторні традиції, і не було б на світі людини, яка б знала хоч одне наше співоче слово.

Пам’ятаєте, я говорила, що росіяни – то надсуперлиходії, якщо існує таке слово, просто тому, що вони – реальні? Так ось, здається, ми – надсупергерої. І не просто тому, що ми реальні. У коміксах війна – це всього лише пара епічних бійок, у нас – це роки страждань і болю, впродовж яких ми залишаємося все такими ж нездоланними. Коміксний герой – щасливець, якщо хоча б раз в житті побував у якій-небудь машині часу, а ми ледь не щодня переносимося у далеке середньовіччя, спостерігаючи за новинами з боліт в надії, що колись ці новини припиняться за відсутності самих боліт (то не в сенсі водойм).

Суперсила українців – незламність – то все ж найкраща суперсила. Завдяки ній ми щодня на крок семимильного чобота ближче до перемоги над надсуперлиходієм, тож скільки там нанометрів шляху нам лишилося до метання лазерів з очей?