Березовська Катерина, 17 років, студентка відокремленого структурного підрозділу «Криворізький фаховий коледж Українського державного університету науки і технологій» ОМТ-21.1/9

Вчитель, що надихнув на написання есе: Лисюк Наталя Анатолівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

На жаль я досить пізно усвідомила, що почалася війна. Навіть, коли була в курсі новин про захоплення міст, думала, що все нормалізується і не надавала великого значення цій ситуації. Але усвідомила, коли мені довелося дізнаватися про смерть знайомих, бачити озброєних людей, переповнені лікарні, шоковий стан, який супроводжувався плачем, істерикою.

Іноді ми чуємо постріли, вибухи, бачимо як везуть військову техніку. Ми переживаємо не лише фізичні травми під час війни, а психологічні. Всі ми впорядковуємо наше життя наповнюючи кольоровими моментами, але війна перевернула це життя. І відновити ці моменти можливо лише через деякий час, як було раніше вже не буде, бо дещо втрачено назавжди, деякі предмети доведеться замінити, та й загалом життя потрібно буде наповнювати заново.

Для мене ця війна означала, що померло тисячі мирних жителів та скалічило життя тих, хто залишився живим. Для кожної родини цей день став початком неспокійного життя в червоних кольорах. Зараз дуже багато родин гине. Навіть не через те, що настигла смерть, а через те, що дружина не може дочекатися чоловіка, який боронить нашу країну. Для всієї української родини цей день залишиться великим відбитком в історії.

Українське суспільство вкотре доводить, у складні часи для згуртування нам не потрібно запозичувати досвід інших країн або вигадувати власний. Бо ми вже маємо власну ідею, яка об’єднує навколо найдорожчого та найціннішого, що є в кожного з нас – родина та дітей.

Вторгнення російської армії в Країну, розділило життя на до та після. Вона зачепила всіх навіть тих хто не був в епіцентрі бойових дій. Комендантська година, втрата роботи, сирени, які лунають майже кожен день. Це тепер наша реальність, яка є звичною для всіх людей. Недавно почула такий вислів, який довго осмислювала, звучить він так «Сучасна Росія – це ракова пухлина на тілі цивілізації. Або її хірургічно видалять, або вона знищить світ разом із собою», адже так звучить сучасна правда.

Після початку повномасштабної війни моє відношення змінилося. Ми стали більш сміливі. Іноді буває дуже страшно, особливо коли дізнаєшся, що знову хтось помер. Намагаюся не сприймати все близько до серця, на щось закриваю очі. Якщо думати про виїзд до іншої країни то ні. Бо мене там ніхто не чекає! Навіть друзі які виїхали за кордон, і всі хочуть назад. Що ми матимемо після війни? Найгірший сценарій, якщо ми втратимо багато українців через міграцію. До війни ми були суспільством, яке мало чисельну перевагу жінок. Але унаслідок війни чоловіків просто не вистачатиме, ані для відновлення країни, ані для утворення сім’ї.

Складно для мене зрозуміти, як говорити про те, що в тебе все класно, якщо навколо відбуваються такі страшні події. Коли в мене в житті відбувається, щось приємне, що робить мене щасливою і радісною, для мене здається, що мені має бути соромно, бо ти якась не така. Запам’ятайте людина не почуває себе щасливою через те, що помирають інші. Вона почувається так, бо закохалася або переїхала кудись, як давно хотіла, але не наважувалась.

З початку війни мене приголомшило те, що українці можуть бути родиною. Тобто бути згуртованими, допомагати один одному всім чим тільки можливо. Приголомшило й те, що почало допомагати багато країн. Люди по всьому світу почали підтримувати нас, виходячи на різні мітинги.

Багато хто з нас пам’ятає фразу «аби не було війни» яка зараз майже остаточно втратила змістовне навантаження, та стає порожнім звуком. Що ж таке мир сьогодні? Мир це ставлення людей, їхні стосунки між собою. Він мусить мати в собі те, що є дві сторони, які бажають робити добро одне одному. Відсутність війни технічно кажучи це не мир це просто перемир’я. Щоб настав справжній мир, обидві держави мусять бажати цього миру. Наше ставлення має базуватися на принципі: бажати ближньому добро. Треба бажати добро не лише тим, хто робить добро, а і ворогам. Мир це велика цінність, величність якої часто розчиняється у буденності. Є одна теза, яка звучить так «Краще поганий мир, ніж хороша війна». Знаєте, а дійсно інколи краще «поганий мир», але залежить від того, що несе у собі поняття миру, яке є наповненням даного слова. І останнє, що хочу доповнити це те, що часто в суспільстві мир – це «гра порожніх слів», джерелом якого є сама людина.