Мені 43 роки, є сім’я: чоловік і дві доньки. Ми проживали в Степногірську. Донька поступила вчитись на фармацевта під час війни.
В підвалі сиділи в перший день, бо нас вже бомбили. Шокувало, що це ніяк не закінчувалось – домівку довелось залишити.
Виїжджали своєю машиною. Обстрілів не було, так що нормально виїхали. Зараз ми у Запоріжжі, тому що ближче додому. Ми інколи навідуємося.
Всі в сім’ї переживають, додому хочуть.
