Мені 65 років, я з Новоданилівки Оріхівського району. У нас все швидко почалося: і ракети, і все. Сиділи під обстрілами, а в мене донька і двоє онуків. Вирішили виїхати до Запоріжжя.

Ми жили в центрі. Нас там і годували, і все. Ну, зараз на квартирі, то важко, але донька на роботу пішла. Якось живемо, а що далі буде - не знаю.

Повертатися нам немає куди. У нас там все розбомбили, там весь час бойові дії - за три кілометри від нас.

Нас знайомий вивіз на машині. Ми забрали з собою двох котів, а все інше відкрили і випустили: качок, курей. Всі розбіглись. 

Сидимо, чекаємо: може, скоро все закінчиться. Але повертатися вже нікуди - все розбито.